Перші кроки на шляху до розуміння свободи вираження


свободи вираження поглядів онлайн та офлайн


на основі сучасної судової практики Європейського суду з прав людини -

1.1. Чому ця брошура присвячена Інтернету та свободі вираження поглядів?


Протягом останніх років Інтернет суттєво змінив наше життя у багатьох галузях, включаючи спосіб, у який ми отримаємо доступ до інформації, а також публікуємо її. Але найголовнішим є те, що Інтернет розширив можливості щодо здійснення наших прав на свободу вираження поглядів як шляхом надання доступу до різних джерел інформації, так і завдяки значній демократизації механізму відкритої публікації будь-якої інформації.

«З огляду на свою доступність і здатність зберігати та передавати величезну кількість інформації, Інтернет відіграє важливу роль у збільшенні доступу громадськості до новин і сприянні поширенню інформації загалом.»

«Times Newspapers Limited» проти Великобританії (№ 1 та № 2), ЄСПЛ, 2009  

«Times Newspapers Limited» проти Великобританії (№ 1 та № 2), заяви №. 3002/03 і 23676/03, рішення від 10 березня 2009 року

Європейський суд з прав людини постановив, що втручання у свободу преси згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини не було непропорційним у випадку, коли за рішенням суду газета повинна була опублікувати повідомлення у своїх інтернет-архівах з інформацією про те, що дві статті є предметом судового розгляду справи про наклеп і не можуть відтворюватися або бути об’єктами посилань без звернення в юридичний відділ газети.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-91706

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-1623

Таким чином, свобода вираження поглядів – особливо в онлайн-середовищі – перетворилася на тему, яка стосується всіх нас, а не лише журналістів та НУО, які мають справу зі свободою вираження поглядів.

«Можливості, які Інтернет надає користувачам для самовираження через створюваний ними контент, служать унікальною платформою для реалізації ними права на свободу вираження поглядів

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

Також стало важливо, щоб інформація, яка пояснює основні поняття в царині свободи вираження поглядів та відповідну судову практику, була спрощеною та зрозумілою для широкої аудиторії, яка може бути зацікавлена в цій темі.

«Функція блогерів і популярних користувачів соціальних медіа може бути також віднесена до таких “громадських контролерів” в частині захисту, що надається статтею 10».

Справа Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини [Велика палата], ЄСПЛ, 2016  

Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини, заява № 18030/11, рішення від 8 листопада 2016 р.

Справу було відкрито на основі заяви, поданої до Суду Угорським Гельсінським комітетом, після того як останньому національним органом було відмовлено у доступі до інформації про адвокатів захисту ex officio, яких призначали у двох відділах поліції. Суд виявив порушення права заявника на свободу вираження поглядів та висунув чотири граничні критерії для з’ясування чи застосовується у випадку відмови у доступі до державної інформації Стаття 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-167828

Короткий огляд та коментарі:

Хоча з цього питання було опубліковано багато книг і юридичних досліджень для суддів та інших практикуючих юристів, ми переконані в тому, що наразі існує навіть більша потреба в спрощенні та поясненні основ свободи вираження поглядів, особливо в межах цифрового світу. Все це представлено через призму судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка повинна стати основним орієнтиром для всіх європейських користувачів Інтернету.

Ідея цієї брошури виникла також як результат особистого досвіду в галузі свободи вираження поглядів, отриманого протягом останніх років:

По-перше, ця тема здається цікавою не тільки для професійних журналістів, а й для інших користувачів Інтернету, які мають дуже різноманітний освітній досвід і, як правило, не дуже багато юридичних знань. Проте, всі вони беруть участь у поширенні інформації в Інтернеті і іноді заявляють про порушення своїх прав на свободу вираження поглядів.

По-друге, процес прийняття політичних рішень, що стосуються свободи вираження поглядів, часто здається поспішним, йому бракує достатньої кількості часу для проведення тривалих публічних обговорень або для використання детальних та всеосяжних звітів в якості основи для прийняття рішень. Це особливо актуально у випадку деяких країн Південної та Східної Європи. Тому витяги зі змагань сторін та висновків ЄСПЛ можуть бути широко визнаними вихідними точками і, як наслідок, корисним аргументом під час дискусій.

По-третє, в сьогоднішніх умовах доступності потоків інформації багато користувачів шукають легку для розуміння, відфільтровану інформацію, щоб сформувати свою думку (а не замудрі юридичні тексти, які можуть здаватися далекими від теми або такими, що були написані в іншому столітті).

Але ми вважаємо, що більшість рішень і аргументів на користь свободи вираження поглядів в судовій практиці ЄСПЛ стане доступнішою для розуміння більш широкою аудиторією, якщо вони будуть належним чином представлені.

«Стаття 10 Конвенції гарантує свободу вираження поглядів «кожному». Виключень з цього положення немає, незалежно від того, лежить в основі мети, що переслідується, отримання прибутку чи ні».

Ней та Сунде Колмісоппі проти Швеції, ЄСПЛ, 2013  

Ней та Сунде Колмісоппі проти Швеції, заява № 40397/12, рішення від 19 лютого 2013 р.

Ця справа стосується скарги двох співзасновників "The Pirate Bay", одного з найбільших у світі веб-сайтів для обміну торрент-файлами, які стверджували, що обвинувальний вирок проти них за співучасть у вчиненні злочинів з порушенням Закону про авторське право, порушує їх свободу вираження поглядів.

Суд визнав заяву неприйнятною для розгляду з огляду на явну необґрунтованість. У ній йшлося, що поширення або надання іншим можливості обмінюватись такими файлами в Інтернеті, зокрема і тих, які захищені авторським правом та спрямовані на отримання прибутку, є частиною права отримувати та поширювати інформацію відповідно до Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. Тим не менш, Суд постановив, що внутрішні суди зуміли визначити справедливий баланс між інтересами сторін під час винесення вироку заявникам, а саме між правом останніх отримувати та поширювати інформацію та необхідністю захисту авторського права.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117513

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7408

1.2. Свобода вираження поглядів. Звідки брати відлік?


Свобода вираження поглядів – це основне право, яке широко використовується, часто порушується, але все ще не є достатньо зрозумілим.

Коли нам не подобається те, що каже хтось інший, ми хочемо, щоб цей хтось замовк та отримав зауваження.

Коли ми хочемо щось сказати, нібито на ту ж тему, з якою ми не згодні, ми вважаємо, що маємо право вільно робити це.

Але чому ми маємо основне право на свободу вираження поглядів, що в цьому корисного, коли і як воно обмежується, ми розглядаємо не часто.

Свобода вираження поглядів «стосується не лише «інформації» чи «ідей», які приймаються прихильно або розцінюються як необразливі чи нейтральні, але і до інформації або ідей, які ображають, шокують або викликають тривогу. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливе існування «демократичного суспільства» .

Аксель Шпрінгер проти Німеччини [Велика палата], ЄСПЛ, 2012  

Axel Springer проти Німеччини [Велика Палата], заява № 48311/10, рішення від 7 лютого 2012 р.

Компанія-заявник, видавець загальнонаціональної щоденної газети з великим тиражем, у вересні 2004 р. опублікувала на першій сторінці статтю про зірку популярного телесеріалу, яку було арештовано на фестивалі пива в Мюнхені за зберігання кокаїну. Більш детально подію було описано в статті на іншій сторінці газети. Відразу після виходу статті, актор добився судової заборони на будь-яку її подальшу публікацію. Компанія-заявник подала скаргу щодо цієї заборони на публікацію новин про арешт та визнання винним вищезгаданого актора.

Суд визнав порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції, виходячи з того, що обмеження, встановлені для компанії-заявника, не були належним чином сумісними з законною метою захисту репутації або прав інших осіб.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-145700

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-9955

Не існує узгодженої лінії мислення, що дала б відповідь на вищевказані заяви. Хороша новина полягає в тому, що є багато мислителів у галузі політичної філософії, юридичних документів і судових рішень, які дають нам деякі рекомендації. Ще краща новина в тому, що оскільки юридична реалізація цього права в різних контекстах завжди має динамічний характер, кожен може мати право голосу і впливати на реалізацію політики. Для цього нам потрібно краще зрозуміти основні засади цього права.

Нижче наведено короткий зміст деяких ключових концепцій права на свободу вираження поглядів.

Що ми розуміємо під «свободою вираження поглядів»?


«Свобода вираження поглядів є однією з важливих основ демократичного суспільства, а також однією з основних умов для його прогресу та самореалізації кожної людини».

Аксель Шпрінгер проти Німеччини [Велика палата], ЄСПЛ, 2012  

Axel Springer проти Німеччини [Велика Палата], заява № 48311/10, рішення від 7 лютого 2012 р.

Компанія-заявник, видавець загальнонаціональної щоденної газети з великим тиражем, у вересні 2004 р. опублікувала на першій сторінці статтю про зірку популярного телесеріалу, яку було арештовано на фестивалі пива в Мюнхені за зберігання кокаїну. Більш детально подію було описано в статті на іншій сторінці газети. Відразу після виходу статті, актор добився судової заборони на будь-яку її подальшу публікацію. Компанія-заявник подала скаргу щодо цієї заборони на публікацію новин про арешт та визнання винним вищезгаданого актора.

Суд визнав порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції, виходячи з того, що обмеження, встановлені для компанії-заявника, не були належним чином сумісними з законною метою захисту репутації або прав інших осіб.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-145700

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-9955

  • Це важливий інструмент свободи совісті
  • Вона дозволяє робити свідомий вибір, заснований на дотриманні певних цінностей, і тому надає індивідуальну автономію та визначає ідентичність кожної людини
  • Вона сприяє отриманню знань та розумінню через обговорення соціальних та моральних цінностей, створюючи майданчик для генерування ідей
  • Вона сприяє обміну політичними ідеями, а отже, підсилює розвиток демократії
  • Вона створює толерантність, дозволяючи іншим висловлювати свої думки
  • Вона сприяє художньому розвитку, а також академічному та науковому прогресу 1

З чого складається свобода вираження поглядів?

  • право поширювати інформацію у будь-якій формі;
  • право інших одержувати її.
«Свобода вираження поглядів «поширюється не тільки на зміст інформації, а й на засоби поширення, оскільки будь-яке обмеження, що накладається на засоби, обов'язково перешкоджає здійсненню права на отримання та передачу інформації».

Озтюрк проти Туреччини [Велика палата], ЄСПЛ, 1999

Чому ми обмежуємо свободу вираження поглядів?

  • Оскільки це шкодить здійсненню інших прав (право на недоторканність приватного життя, право на справедливий судовий розгляд, право на свободу думки, совісті та релігії) або перевищує межі основних прав людини (заборона дискримінації та заборона зловживання правами)
  • Тому що це не було зроблено в сумлінній формі (публікація недостатньо перевірених фактів, вочевидь образлива мова, яка не сприяє проведенню публічної дискусії тощо)
  • Через те, що це шкідливо і не представляє суспільних інтересів
  • Оскільки це ставить під загрозу захист демократії чи правопорядку (розголошення державної таємниці, ризик порушення миру та інше)
«Як зазначено в статті 10, свобода вираження поглядів може бути пов'язана з певними обмеженнями, які, однак, повинні інтерпретуватися конкретно, і необхідність будь-яких обмежень повинна бути переконливо обґрунтована»

Аксель Шпрінгер проти Німеччини [Велика палата], ЄСПЛ, 2012  

Axel Springer проти Німеччини [Велика Палата], заява № 48311/10, рішення від 7 лютого 2012 р.

Компанія-заявник, видавець загальнонаціональної щоденної газети з великим тиражем, у вересні 2004 р. опублікувала на першій сторінці статтю про зірку популярного телесеріалу, яку було арештовано на фестивалі пива в Мюнхені за зберігання кокаїну. Більш детально подію було описано в статті на іншій сторінці газети. Відразу після виходу статті, актор добився судової заборони на будь-яку її подальшу публікацію. Компанія-заявник подала скаргу щодо цієї заборони на публікацію новин про арешт та визнання винним вищезгаданого актора. Суд визнав порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції, виходячи з того, що обмеження, встановлені для компанії-заявника, не були належним чином сумісними з законною метою захисту репутації або прав інших осіб.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-145700

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-9955

Якими повинні бути ці обмеження?


  • Передбачатися законодавством
  • Переслідувати законну мету (захист інших прав або інтересів)
  • Визначатися необхідністю в демократичному суспільстві (повинна існувати нагальна соціальна потреба)
  • Пропорційні

Вираження може приймати різні форми: розмовна та письмова мова, художні твори, фільми, театральна музика, інші виконавські мистецтва або події, включаючи руйнування майна, коли такий акт має «мовний» зміст (реальні приклади включають спалення національного прапора, обливання фарбою статуй). Відмова від вираження також є формою права на свободу вираження поглядів (право на мовчання).

Свобода вираження поглядів охоплює широкий спектр комунікацій: від політичного висловлювання до академічного, художнього або комерційного спілкування, кожному з яких надається різний рівень захисту. Свобода вираження поглядів включає право на доступ до інформації, яке у випадку журналістів може означати надання доступу до державної установи, включаючи суди, або до публічного документа, включаючи дані секретних служб. Враховуючи, що у випадку громадян це може означати відсутність цензури на доступ до інформації в Інтернеті.

Вираження можна передавати різними каналами: через друковані засоби масової інформації, книги, листи, афіші, канали трансляції та - звичайно, в останні роки - переважно через Інтернет.

1.3. 1.3. Свобода вираження поглядів як основне право


Як основне право людини, право на свободу вираження поглядів гарантується низкою відповідних міжнародно-правових документів та договорів.

Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй в 1948 році, гарантує право на свободу слова в статті 19, а також Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий цим органом в 1966 році; він гарантує це право, також згідно зі статтею 19.

Хартія основних прав Європейського Союзу була прийнята Європейським Парламентом, Радою Міністрів та Європейською Комісією у 2000 році та набрала чинності у 2009 році, і вважається "Конституцією" Європейського Союзу. Вона також гарантує право на свободу вираження поглядів відповідно до статті 11.

Особливе значення має Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) Ради Європи, відкрита для підписання в 1950 році, що містить положення про свободу вираження поглядів у статті 10. Вона набрала чинності у 1953 році і з часом була змінена шляхом прийняття 16 протоколів. Деякі протоколи до Конвенції ще не були ратифіковані всіма країнами. 2 Європейський суд з прав людини є органом, який здійснює контроль за виконанням Конвенції в 47 державах-членах Ради Європи.

Оскільки Європейська конвенція з прав людини є основним документом в галузі прав людини для держав-членів Ради Європи, ця брошура зосереджується головним чином на судовій практиці, розробленій Європейським судом з прав людини.

timeline

Стаття 10 Європейської конвенції з прав людини

Свобода вираження поглядів


1
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. .

1.4. Як зрозуміти цю брошуру


Обсяг права на свободу вираження поглядів заснований на філософських, політичних і правових концепціях, які розвиваються. Він повинен бути проаналізований з урахуванням конкретних географічних, правових і соціальних умов. У більшості випадків це передбачає знаходження балансу з іншими правами і основними цінностями.

Тому справи, представлені в цій брошурі, слід сприймати виключно як опорний матеріал. Судова практика ЄСПЛ постійно змінюється, а іноді і суперечить сама по собі. Її часом можна навіть критикувати, оскільки її результати подекуди розчаровують тих, хто просуває основні права на свободу вираження поглядів та доступ до інформації. Більш того, технічний розвиток Інтернету може змінити певні припущення, які ми маємо сьогодні, і які можуть бути включені в майбутні рішення.

Проте така судова практика, як у ЄСПЛ, може бути взірцевою у багатьох випадках, і вона має важливе значення для розвитку основних стандартів надання прав на свободу вираження поглядів і доступу до інформації.

Слід згадати також і ціну такої фільтрації всієї поточної судової практики ЄСПЛ. Перш за все, інформація, що міститься в цій брошурі, не може вважатися юридичною консультацією. По-друге, редактори брошури повинні були обмежувати представлену інформацію, що для деяких юристів-професіоналів може здатися недосконалим. Крім того, необхідність вибору галузей і справ змусила нас розглянути деякі важливі аспекти дуже коротко: наприклад, питання «мови ворожнечі» або «захисту джерел журналістської інформації».

Крім того, задля спрощення тексту в брошурі, деякі цитати були вилучені з внутрішніх посилань на інші випадки або документи ЄСПЛ. Також назва справи зазначається щонайменше як «позивачі проти країни, рік». Справи, вирішені Великою палатою, відзначені як такі. Будь-яке виділення тексту в лапках належить редакторам, з метою акцентування ключових слів, релевантних для читача.

Більш детальна інформація міститься в веб-версії, доступній за посиланням: https://cases.internetfreedom.blog , яка включає короткий огляд кожної справи та посилання на, власне, текст рішення або юридичні огляди.

Ми також повинні визнати, що нашій роботі допоміг не лише той факт, що вся інформація, яка стосується судової практики ЄСПЛ, є загальнодоступною в Інтернеті, але також й існування різних інших проектів і публікацій – всі знаходяться у вільному онлайн-доступі – які досягли вищого рівня систематизації або аналізу значної частині судової практики ЄСПЛ, пов’язаної (також) зі статтею 10.

Тут перераховані найважливіші з них, особливо для користувачів, які хотіли б або мають потребу докладніше ознайомитись з певними особливостями свободи вираження поглядів:

  • Інформаційні бюлетені, присвячені судовій практиці Суду, а також справам, які ще не були розглянуті, зібрані прес-службою Суду 3
  • Агентство з основних прав - База даних судової практики надає підбірку судової практики Суду Європейського Союзу і Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з прямими посиланнями на Хартію основних прав Європейського Союзу 4
  • Інтернет: судова практика Європейського суду з прав людини (2015 рік) 5
  • Свобода вираження поглядів в Європі. Судова практика у справах щодо статті 10 Європейської конвенції про права людини (2007 рік)6 6
  • Свобода вираження поглядів, ЗМІ та журналісти. Судова практика Європейського суду з прав людини, опубліковано Європейською аудіовізуальною обсерваторією (2015 рік) 7
  • Керівництво з імплементації статті 10 Європейської конвенції про права людини - (2004 рік) Свобода вираження думок і наклеп. Вивчення судової практики Європейського суду з прав людини (2016 рік) Tekst dostupan na adresi ​https://rm.coe.int/16806ac95b Органи, які регулюють діяльність ЗМІ і мова ворожнечі (2017 рік) 10
  • Блог «Strasbourg Observers Blog» Центру прав людини Гентського університету в Бельгії 11
  • Глобальна свобода вираження поглядів - Колумбійський університет - база даних, що містить понад 1027 випадків з усього світу 12 12

Контроль за змістом

Свобода від цензури є найбільш гострим заходом, здійсненим в ім'я свободи вираження поглядів, можливо, навіть ключовою дією, якої вимагає право. Проте, цензура може набирати законних форм. Попередні обмеження (судові заборони, які забороняють публікацію певних матеріалів) і вилучення публікацій можуть бути визнані прийнятними формами регулювання контенту, навіть якщо вони мають спірний або неоднозначний характер .

Цензура є системою контролю за публікацією книг, фільмів, листів тощо. Вона може включати навіть коментарі користувачів в Інтернеті. Може існувати державна цензура (здійснювана через відповідні агентства, на підставі законодавства держави), але вона також може приймати форму приватної цензури, коли приватний актор вирішує не допускати виходу певної промови на загал. Наявність приватної цензури складніше довести і клопоту вона завдає більше. Наприклад, журналісту, чия стаття не публікується приватним ЗМІ, його/її редакторами наводитиметься аргумент про свободу редакційної політики. Користувачеві, який публікує коментар на веб-сайті, ймовірно, буде представлений аргумент про політику щодо коментарів.

Поняття, такі як:


  • необхідність надання справедливого судового розгляду,
  • необхідність захисту дітей або здоров'я та моралі,
  • необхідність захисту репутації або прав інших осіб;
  • необхідність запобігання розголошенню інформації, отриманої на умовах конфіденційності, або
  • національна безпека
всі використовуються як аргументи та юридичні підстави для регулювання змісту.

Для запобігання надмірного застосування каральних заходів, спрямованих на регулювання змісту і, як наслідок, перешкоджання реалізації права на свободу вираження поглядів, Європейський суд з прав людини розробив широку судову практику. Деякі керівні принципи можна знайти нижче.

element cheie Основні аспекти з відповідних справ ЄСПЛ:


Вилучення публікацій та попередня заборона - лише під суворим контролем суду

“(…) небезпеки, властиві попереднім обмеженням вимагають ретельного вивчення Судом. Це особливо стосується преси, оскільки новина – це швидкопсувний товар і відкладання її публікації, навіть на короткий період, цілком може позбавити її всієї цінності та інтересу»

«Observer» та «Guardian» проти Сполученого Королівства, 1991  

«Observer» та «Guardian» проти Сполученого Королівства, заява № 13585/88, рішення від 26 листопада 1991 року

Газети «The Observer» і «The Guardian» подали скаргу до Європейського суду з прав людини після того, як державні суди видали наказ про заборону на публікацію окремих статей на тій підставі, що вони можуть поставити під загрозу національну безпеку. Суд виніс рішення на користь газет.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57705

Короткий огляд та коментарі: https://rm.coe.int/168007ff48

заборона призвела до часткової цензури роботи позивача і суттєвого обмеження його можливості публічно висловлювати погляди, які знайшли відображення у суспільній дискусії, наявність якої не можна заперечувати. Не має значення той факт, що його думку розділяла меншість населення і вона може бути помилковою, оскільки в галузі, де наявність визначеності є малоймовірною, було б особливо необґрунтованим обмежувати свободу вираження поглядів лише загальновизнаними ідеями.”.

Хертель проти Швейцарії, 1998  

Хертель проти Швейцарії, заява № 25181/94, рішення від 25 серпня 1998 року

Позивачеві, пану Хертелю, було заборонено публікувати статті на тему потенційної небезпеки використання мікрохвильових печей для здоров'я. Суд вирішив, що такі заходи були непропорційними, а отже мало місце порушення статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59366

Короткий огляд та коментарі:

«…проте, спостерігаємо, що попередні заборони простіше виправдати у випадках, в яких відсутня нагальна потреба в негайному оприлюдненні інформації і в яких не є очевидним внесок публікації в дискусію, що має суспільне значення. (…)При цьому слід пам’ятати про те, що вимоги статті 10 Конвенції надають незначну свободу при введенні обмежень на право засобів масової інформації публікувати матеріали, які роблять внесок в дискусію, що має суспільне значення.»

Мозлі проти Сполученого Королівства, 2011  

Мозлі проти Сполученого Королівства, заява № 48009/08, рішення від 10 травня 2011 року

Пан Мозлі подав скаргу до Європейського суду з прав людини після публікації в Сполученому Королівстві статей, які порушували його право на недоторканість особистого життя. Незважаючи на те, що він виграв справу про відшкодування моральних збитків в суді, пан Мослі подав скаргу до Європейського суду з прав людини про те, що відсутність законодавчої вимоги до засобів масової інформації про попереднє повідомлення особи перед публікацією її приватних відомостей порушує право на недоторканість особистого життя. Європейський суд з прав людини одностайно вирішив, що відсутність таких законодавчих вимог до газет про попереднє повідомлення не порушила його право на приватність.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-104712

Короткий огляд та коментарі:

Політичні висловлювання є найбільш захищеною формою висловлювань
« Свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція. Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості. Безсумнівно, пункт 2 статті 10 дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому випадку вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань.» ."

Лінгенс проти Австрії, 1986  

Лінгенс проти Австрії, заява № 9815/82, рішення від 8 липня 1986 року

Пан Лінгенс, австрійський журналіст, виграв справу в Європейському суді з прав людини, куди він звернувся зі скаргою після того, як був притягнений до кримінальної відповідальності за наклеп. Визнання журналіста винним стало результатом різкої критики в його статтях на адресу відставного канцлера Австрії. Для опису поведінки політика він використовував такі слова, як "підлий опортунізм", "аморальна" та "негідна" .

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57523

Короткий огляд та коментарі: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/cases/lingens-v-austria/

«Межі допустимої критики щодо уряду є ширшими, ніж по відношенню до звичайного громадянина або навіть політичного діяча. В демократичній системі дії чи бездіяльності уряду повинні ставати предметом пильної уваги не тільки з боку законодавчих і судових властей, але також і з боку преси та громадської думки. Більш того, домінуюче становище уряду зобов'язує його демонструвати стриманість, коли постає питання про кримінальне переслідування за критику, особливо при наявності інших засобів відповіді на невиправдані нападки з боку його супротивників або засобів масової інформації».

Кастелс проти Іспанії, 1992  

Castells v. Spain, Cerere nr. 11798/85, Hotărâre 23 Aprilie 1992

Dl. Castells, un politician spaniol, a fost condamnat penal (la închisoare; a fost de asemenea discalificat, pe aceeași perioadă, din funcții publice și de la exercitarea unei profesii și obligat să plătească costuri) pentru acuzații puternice împotriva guvernului. Domnului Castells i s-a refuzat dreptul de a proba adevărul acuzațiilor sale. Curtea Europeană pentru Drepturile Omului a decis că a existat o încălcare a Articolului 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57772

Короткий огляд та коментарі: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/cases/castells-v-spain/

ЗМІ мають спеціальний захист відповідно до Конвенції
«Як Суд зазначив у своєму рішенні у справі Хендісайда, свобода слова є однією з основних підвалин демократичного суспільства; відповідно до пункту другого статті 10 вона застосовується не лише по відношенню до інформації або ідей, які сприятливо сприймаються в суспільстві або розглядаються як необразливі чи не варті уваги, але також і щодо тих, які шокують, ображають або викликають стурбованість у держави або частини населення (…). Ці принципи особливо важливі в тих питаннях, що стосуються преси.»

«Sunday Times» проти Сполученого Королівства, 1979  

«Sunday Times» проти Сполученого Королівства, заява № 6538/74, рішення від 26 квітня 1979 року

Газета «The Sunday Times» виграла справу в Європейському суді з прав людини, куди її представники звернулися зі скаргою після того, як англійські суди видали наказ про припинення публікації газетної статті про серйозні ризики для здоров'я, спричинювані лікарським засобом талідомідом. У статті також розглядалися переговори щодо укладення мирової угоди у справі "дітей талідоміду" після того, як вживання вагітними жінками препарату спричинило важкі вроджені вади у дітей.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57584

Короткий огляд та коментарі: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/cases/the-sunday-times-v-united-kingdom/

«Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених, inter alia, для «захисту репутації інших осіб», на ній лежить обов'язок повідомляти інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський інтерес. І не лише засоби масової інформації мають завдання повідомляти таку інформацію та ідеї, а й громадськість має право отримувати їх (…). У зв'язку з цим Суд не може погодитися з думкою, викладеною у рішенні Віденського апеляційного суду про те, що завдання преси - повідомляти інформацію, тлумачення якої має залишатися головним чином за читачем (…). Свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати своє ставлення щодо них».

Лінгенс проти Австрії, 1986  

Лінгенс проти Австрії, заява № 9815/82, рішення від 8 липня 1986 року

Пан Лінгенс, австрійський журналіст, виграв справу в Європейському суді з прав людини, куди він звернувся зі скаргою після того, як був притягнений до кримінальної відповідальності за наклеп. Визнання журналіста винним стало результатом різкої критики в його статтях на адресу відставного канцлера Австрії. Для опису поведінки політика він використовував такі слова, як "підлий опортунізм", "аморальна" та "негідна" .

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57523

Короткий огляд та коментарі: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/cases/lingens-v-austria/

«У даному випадку, позивач висловив свої погляди, опублікувавши їх в газеті. Таким чином, необхідно послатися на першочергову роль преси в державі, що керується верховенством права. (…) Якби все було інакше, преса була б нездатна відігравати свою життєво важливу роль "громадського наглядача".»

Торгейрсон проти Ісландії, 1992  

Торгейрсон проти Ісландії, заява № 13778/88, рішення від 25 червня 1992 року

Пан Торгейрсон написав статтю, в якій закликав розслідувати випадки прояву жорстокості зі сторони поліції. Він використав такі сильні вирази, як "дикі звірі в уніформі, що підкрадаються звідусюди, як приховано, так і відкрито, у джунглях розваг нічного життя нашого міста". Він був засуджений до сплати штрафу за зведення наклепу на невстановлених працівників поліції. Після скарги пана Торгейрсона до Європейського суду з прав людини останній виніс рішення на його користь, постановивши, що його засудження було порушенням статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57795

Короткий огляд та коментарі: https://rm.coe.int/168007ff48

Обмеження висловлювань – лише за необхідності в демократичному суспільстві
«Залишається відкритим питання, чи мала інформація в доповіді настільки делікатний характер, щоб це могло виправдати застосування запобіжних заходів щодо її поширення. […] У цьому контексті, відзначає Суд, він уже доходив висновку щодо відсутності потреби перешкоджати поширенню певної інформації, якщо вона вже набула розголосу. […] Коротко кажучи, у зв’язку з тим, що захід не був необхідним у демократичному суспільстві, мало місце порушення статті 10.»

«Vereniging Weekblad Bluf!» проти Нідерландів, 1995  

«Vereniging Weekblad Bluf!» проти Нідерландів, заява № 16616/90, рішення від 9 лютого 1995 року

Позивачем виступила голландська асоціація, яка видавала щотижневий журнал «Bluf!». У 1987 році «Bluf!» отримав конфіденційний звіт голландської контррозвідки та вирішив опублікувати його. Як наслідок, в приміщенні журналу було проведено обшук на підставі ордеру, виданого слідчим суддею. Весь тираж даного номеру «Bluf!» було вилучено. Того ж вечора співробітники журналу таємно надрукували цей номер знову. Наступного дня було розповсюджено близько 2500 його примірників. Після завершення слідства співробітникам журналу «Bluf!» не було пред’явлено ніяких звинувачень , але голландські суди залишили в силі рішення про те, що весь тираж даного номеру журналу повинен бути вилучений з обігу. Європейський суд з прав людини постановив, що влада Нідерландів порушила статтю 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57915

Короткий огляд та коментарі: http://merlin.obs.coe.int/iris/1995/3/article6.en.html

«(...)обмеження свободи вираження поглядів в інтересах національної безпеки не слід розглядати як необхідне, якщо не існує «невідкладної соціальної необхідності» для обмеження і вона «співмірна переслідуваним законним цілям».

«Observer» та «Guardian» проти Сполученого Королівства, 1991  

«Observer» та «Guardian» проти Сполученого Королівства, заява № 13585/88, рішення від 26 листопада 1991 року

Газети «The Observer» і «The Guardian» подали скаргу до Європейського суду з прав людини після того, як державні суди видали наказ про заборону на публікацію окремих статей на тій підставі, що вони можуть поставити під загрозу національну безпеку. Суд виніс рішення на користь газет.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57705

Короткий огляд та коментарі: https://rm.coe.int/168007ff48

«Прикметник« необхідно’ », за змістом частини 2 статті 10, має на увазі існування «нагальної соціальної потреби».

«Observer» та «Guardian» проти Сполученого Королівства, 1991  

«Observer» та «Guardian» проти Сполученого Королівства, заява № 13585/88, рішення від 26 листопада 1991 року

Газети «The Observer» і «The Guardian» подали скаргу до Європейського суду з прав людини після того, як державні суди видали наказ про заборону на публікацію окремих статей на тій підставі, що вони можуть поставити під загрозу національну безпеку. Суд виніс рішення на користь газет.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57705

Короткий огляд та коментарі: https://rm.coe.int/168007ff48

Образливі висловлювання – захищені висловлювання
«На думку Суду, стаття позивача і, зокрема, слово «ідіот» (Trottel), можуть розцінюватися як цілком спірні, тим не менш, вони не є особистим і недоречним випадом, оскільки автор дав об'єктивно зрозумілі роз'яснення, що випливають з виступу пана Хайдера , який сам по собі мав провокаційний характер (…). Звичайно справедливим є те, що публічне звернення до політика "ідіот" (Trottel) може образити його. Однак в даному випадку використання цього слова здається цілком пропорційним тому обуренню, яке було свідомо викликане паном Хайдером. Що стосується спірного тону статті, який Суд не схвалює, то слід нагадати, що Стаття 10 передбачає захист не тільки змісту ідей та інформації, але і способу їх передачі.»

Обершлік проти Австрії, 1997  

Обершлік проти Австрії, заява № 20834/92, рішення від 1 липня 1997 року

Пан Обершлік, журналіст, був притягнений до кримінальної відповідальності за звинуваченням у наклепі після публікації статті про високопоставленого австрійського політика, в якій він написав: "Про Йорґа Хайдера я скажу, по-перше, що він не нацист, а, по-друге, що він, однак, ідіот. Я пояснюю це наступним чином (...) ". За рішенням австрійських судів з журналіста було стягнено штраф, а також вилучено оскаржену публікацію. Європейський суд з прав людини постановив, що мало місце порушення статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58044

Короткий огляд та коментарі: http://merlin.obs.coe.int/iris/1997/7/article4.en.html

«Суд згоден з тим, що зображення S.P. в якості «церебрального банкрута» (...), дійсно було вкрай різким і на законних підставах могло вважатися образливим. Однак зазначається, і уряд був із цим згоден, що спірне твердження було оціночним судженням. Дійсно, за відсутності будь-яких фактичних підстав навіть оціночні судження можуть бути визнані надмірними. Проте в цій справі факти, на яких ґрунтувалося спірне твердження, були дуже докладно описані; (…) В контексті очевидно напружених дебатів, в межах яких думки висловлювалися без особливої ​​стриманості, Суд схильний трактувати спірне твердження як вираз абсолютної незгоди, навіть презирства щодо позиції S.P., а не як фактичну оцінку його розумових здібностей. В даному світлі опис мови і поведінки парламентаря має розглядатися в якості достатньої підстави для твердження автора. (…) Суд вважає, що навіть образлива лексика, яка виходить за рамки захисту свободи вираження поглядів, коли її єдиною метою є нанесення образи, може захищатися статтею 10 Конвенції, якщо вона є лише стилістичним засобом. (…) Суд вважає, що відповідне твердження не було необґрунтованим нападом на S.P.»

«Младіна Д.Д. Любляна» проти Словенії, 2014  

«Младіна Д.Д. Любляна» проти Словенії, заява № 20981/10, рішення від 17 квітня 2014 року

Представники щотижневого суспільно-політичного журналу "Младіна", Словенія, подали скаргу до Європейського суду з прав людини після того, як суд змусив видання сплатити 3 000 євро в якості відшкодування збитків словенському політику. У контексті дискусії про права ЛГБТ політик зробив суперечливі заяви. Щотижневе видання докоряло політику, використовуючи різкі висловлювання і зазначаючи, серед іншого, що його точка зору була "типовою позицією інтелектуального банкрута, якому пощастило жити в країні з настільки обмеженими людськими ресурсами, що людина з його характеристиками може опинитися навіть в парламенті, в той час, коли в нормальній країні, гідній будь-якої поваги, він не зміг би бути навіть комендантом в середньостатистичній міській початковій школі ". Європейський суд з прав людини виніс вирок на користь журналу, зазначивши, що мало місце порушення статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-142424

Короткий огляд та коментарі: https://strasbourgobservers.com/2014/05/05/if-you-cant-stand-the-heat-dont-turn-up-the-oven-strasbourg-court-expands-tolerance-for-criticism-of-xenophobia-to-criticism-of-homophobia/

«(…) обидві статті написані добірними слівцями. Однак, зважаючи на цілі та результат, для яких вони писалися, Суд дотримується думки, що використовувана в статтях мова не може бути розцінена як надмірна. (…) визнання позивача винним і обвинувальний вирок можуть перешкодити веденню відкритої дискусії з суспільно значущих питань.» .

Торгейрсон проти Ісландії, 1992  

Торгейрсон проти Ісландії, заява № 13778/88, рішення від 25 червня 1992 року

Пан Торгейрсон написав статтю, в якій закликав розслідувати випадки прояву жорстокості зі сторони поліції. Він використав такі сильні вирази, як "дикі звірі в уніформі, що підкрадаються звідусюди, як приховано, так і відкрито, у джунглях розваг нічного життя нашого міста". Він був засуджений до сплати штрафу за зведення наклепу на невстановлених працівників поліції. Після скарги пана Торгейрсона до Європейського суду з прав людини останній виніс рішення на його користь, постановивши, що його засудження було порушенням статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57795

Короткий огляд та коментарі: https://rm.coe.int/168007ff48

Незначні обмеження на інформацію, яка становить суспільний інтерес та була опублікована в належній формі
«Суд нагадує, що пункт 2 статті 10 Конвенції не залишає можливості для обмеження свободи вираження поглядів в контексті проголошення політичних промов і політичної дискусії, для яких свобода вираження поглядів має особливе значення, або з питань, що становлять інтерес для суспільства.»

Еон проти Франції, 2013  

Еон проти Франції, заява № 26118/10, рішення від 14 березня 2013 р

У 2013 році Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь активіста, який був притягнений до кримінальної відповідальності за образу президента Франції Ніколя Саркозі. Пан Еон, активіст, тримав плакат з написом "Зникни, жалюгідний ідіоте" під час публічного виступу президента Франції в 2008 році. Пан Еон був заарештований, а пізніше зза рішенням суду з нього було стягнено штраф

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117137 and http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117742

Короткий огляд та коментарі:

«(…) не слід забувати особливу роль преси в правовій державі. Хоча вона і не повинна переступати певних меж, зокрема, встановлених в тому числі і для запобігання заворушенням чи захисту репутації і прав інших осіб, проте, її завдання полягає в тому, щоб повідомляти будь-яким способом, який узгоджується з її обов'язками і відповідальністю , - інформацію та ідеї про всі питання, що становлять суспільний інтерес.»

Кастелс проти Іспанії, 1992  

Castells v. Spain, Cerere nr. 11798/85, Hotărâre 23 Aprilie 1992

Dl. Castells, un politician spaniol, a fost condamnat penal (la închisoare; a fost de asemenea discalificat, pe aceeași perioadă, din funcții publice și de la exercitarea unei profesii și obligat să plătească costuri) pentru acuzații puternice împotriva guvernului. Domnului Castells i s-a refuzat dreptul de a proba adevărul acuzațiilor sale. Curtea Europeană pentru Drepturile Omului a decis că a existat o încălcare a Articolului 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57772

Короткий огляд та коментарі: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/cases/castells-v-spain/

«Зазначені статті стосувалися питань, що становлять суспільний інтерес: управління державним майном, дій політиків щодо виконання покладених на них функцій. (…) Більш того, ​ Суд переконаний в тому, що журналістська свобода передбачає деяку частку перебільшення або навіть провокації. (…) У цій справі Суд, як і Комісія, відзначає відсутність доказів того, що наведені в статтях позивача факти повністю не відповідають дійсності і використані з метою розпалювання кампанії з дискредитації.»

Далбан проти Румунії, 1999  

Далбан проти Румунії, заява № 28114/95, рішення від 28 вересня 1999 року

Пан Далбан, журналіст, був притягнений до кримінальної відповідальності за наклеп і засуджений до умовного строку, (також на нього було покладено відшкодування витрат суду) внаслідок публікації ним кількох статей. Оскаржені статті містили звинувачення проти сенатора та виконавчого директора державної сільськогосподарської компанії. Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь журналіста.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58306

Короткий огляд та коментарі: http://echr.coe.int/Documents/Reports_Recueil_1999-VI.pdf

«Стаття 10 «захищає право журналістів на поширення інформації з питань, які є предметом суспільного інтересу, за умови їхньої сумлінності, використання перевірених фактів і надання надійних і точних даних, відповідно до вимоги журналістської етики».

Фрессо та Руар проти Франції [Велика палата], 1999  

Фрессо та Руар проти Франції [Велика палата], заява № 29183/95, рішення від 21 січня 1999 року

У своєму рішенні у справі Фрессо та Руара Європейський суд з прав людини постановив, що притягнення до кримінальної відповідальності за володіння фотокопіями податкових документів було порушенням статті 10. Ці документи використовувалися для публікації статті, яка містила інформацію про підвищення заробітної плати голові автомобільної компанії «Peugeot», в сатиричному тижневику «Le Canard enchaîné».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58906

Короткий огляд та коментарі: http://www.echr.coe.int/LibraryDocs/DG2/HRFILES/DG2-EN-HRFILES-18(2007).pdf

«У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться заява про факт і наводяться недостатні докази, щоб довести це, а з іншого боку, журналіст дискутує про питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і сумлінно стає першочерговою».

Гюльфер Предеску проти Румунії, 2017  

Гюльфер Предеску проти Румунії, заява № 29751/09, рішення від 27 червня 2017 року

Пані Предеску є румунською журналісткою, яка в ефірі одного телевізійного шоу висловила думку про те, що місцевий мер має зв'язки з підпільним бізнесом у місті. Мер подав проти неї позов, і в ході цивільного судового процесу журналістка не змогла надати чіткої фактологічної основи своїх тверджень. Предеску подала скаргу до Європейського суду з прав людини, який постановив, що її заяви являли собою власну думку, були зроблені виходячи з обґрунтованих припущень та мали достатню фактологічну основу. Беручи до уваги також значний розмір присуджених збитків, Суд постановив, що мало місце порушення статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-174614

Короткий огляд та коментарі: http://merlin.obs.coe.int/iris/2017/8/article2.en.html

Санкційні заходи, що вживаються, повинні мати пропорційний характер
«(…) хоча покарання, призначене авторові, не завадило йому висловити свій погляд, проте воно стало своєрідною цензурою, яка мала б утримати його від повторення подібної критики у майбутньому (…). […] Із різних викладених вище міркувань випливає, що втручання у здійснення паном Лінгенсом свободи вираження поглядів не було "необхідне у демократичному суспільстві... для захисту репутації... інших осіб"; воно не відповідало поставленій законом меті. Відповідно, мало місце порушення статті 10 Конвенції»

Лінгенс проти Австрії, 1986  

Лінгенс проти Австрії, заява № 9815/82, рішення від 8 липня 1986 року

Пан Лінгенс, австрійський журналіст, виграв справу в Європейському суді з прав людини, куди він звернувся зі скаргою після того, як був притягнений до кримінальної відповідальності за наклеп. Визнання журналіста винним стало результатом різкої критики в його статтях на адресу відставного канцлера Австрії. Для опису поведінки політика він використовував такі слова, як "підлий опортунізм", "аморальна" та "негідна" .

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57523

Короткий огляд та коментарі: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/cases/lingens-v-austria/

Високий рівень моральної шкоди може бути непропорційним
«беручи до уваги розмір компенсації 13 у справі позивача в сукупності з відсутністю адекватних і ефективних заходів запобігання непропорційно великого розміру компенсації в даний час, Суд вважає, що мало місце порушення прав позивача відповідно до статті 10 Конвенції». .

Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства, 1995  

Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства, заява № 18139/91, рішення від 13 липня 1995 року

Після публікації паном Милославським брошури про публічну особу, суд наклав на нього стягнення у вигляді виплати збитків в цивільному порядку. Європейський суд з прав людини одностайно визнав, що компенсація збитків від наклепу (на суму 1,5 мільйонів фунтів) являла собою порушення його права на свободу вираження поглядів, як це передбачено статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57947

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-10202

«…Суд наголошує на тому, що згідно з Конвенцією, виплата винагороди за наклеп повинна мати розумний зв'язок пропорційності зі шкодою, завданою репутації. (...) Суд зазначає, що сума, призначена до виплати позивачеві, була надзвичайно високою. Таким чином, на думку Суду, це могло б дещо «охолодити» та негативно вплинути на свободу позивача виражати свої погляди.»

Гюльфер Предеску проти Румунії, 2017  

Гюльфер Предеску проти Румунії, заява № 29751/09, рішення від 27 червня 2017 року

Пані Предеску є румунською журналісткою, яка в ефірі одного телевізійного шоу висловила думку про те, що місцевий мер має зв'язки з підпільним бізнесом у місті. Мер подав проти неї позов, і в ході цивільного судового процесу журналістка не змогла надати чіткої фактологічної основи своїх тверджень. Предеску подала скаргу до Європейського суду з прав людини, який постановив, що її заяви являли собою власну думку, були зроблені виходячи з обґрунтованих припущень та мали достатню фактологічну основу. Беручи до уваги також значний розмір присуджених збитків, Суд постановив, що мало місце порушення статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-174614

Короткий огляд та коментарі: http://merlin.obs.coe.int/iris/2017/8/article2.en.html

Обов’язки та відповідальність – онлайн та офлайн

Як зазначено в пункті 2 статті 10, здійснення свободи вираження поглядів тягне за собою необхідність дотримання певних обов’язків та відповідальності. Виступаючи публічно, потрібно діяти сумлінно, надавати, наскільки це можливо, надійну і точну інформацію і переслідувати інтереси громадськості.

Відповідно до Конвенції захисту засобів масової інформації та неурядових організацій (які виступають у ролі громадських чи соціальних наглядачів) приділяється більше уваги, але тільки при дотриманні вищевказаних умов, оскільки на них покладаються великі сподівання щодо поширення відповідальних повідомлень в суспільстві. Захист (а також особливі обов'язки) поширюється також і на фізичних осіб в цих двох типах організацій, а саме журналістів і активістів та працівників НУО. Дотримання аналогічних професійних зобов’язань особливо вимагають від журналістів, навіть коли їхні публікації робляться від власного імені.

Щоб скористатися гарантіями, передбаченими статтею 10, будь-яка приватна особа, яка робить публічне висловлювання, має поважати такі ж умови, навіть якщо очікування щодо точності наданої інформації в її випадку є об’єктивно нижчими. Приватна особа має обмежені ресурси для перевірки інформації, крім джерел, які є публічними і легко доступними. У той же час, хоча думки повинні виражатися вільно, очікується, що вони ґрунтуватимуться на фактах. Приписування фактів, таких як, скажімо, факти корупції, повинне мати обережний характер, оскільки це може призвести до втрати гарантій, передбачених статтею 10.

Висловлювання державних службовців і військовослужбовців захищені, але такі особи також повинні поступитися частиною своїх прав на свободу слова в таких аспектах, як дотримання конфіденційної, чутливої або навіть секретної державної інформації, дотримуючись військової субординації або дисципліни в поліції. У державних службовців є «обов’язок щодо лояльності, підтримки та розсудливості по відношенню до їх роботодавця» (Гуджа проти Молдови [Велика палата], 2008, ЄСПЛ).

Висловлювання в Інтернеті тягне за собою ще більшу кількість обов'язків і вищий рівень відповідальності, оскільки природа Інтернету уможливлює потенційно постійне існування всієї опублікованої інформації і робить її доступною по всьому світу. Аналізуючи це питання, ЄСПЛ визнав, що повідомлення про судовий процес, що триває, може бути опубліковане в Інтернеті поряд з позовними матеріалами, не складаючи невідповідне втручання в право на свободу вираження. З іншого боку, ЄСПЛ визнав, що зобов'язання з видалення статей з Інтернету в випадках дифамації порушує статтю 10.

Мова ворожнечі, а також підбурювання до насильства, коли може статися акт насилля, не охороняються відповідно до Конвенції, оскільки вони перешкоджають принципам «заборони на зловживання правами» (стаття 17 ЄКПЛ) та «загальної заборони дискримінації» (Протокол № 12 до ЄКПЛ , стаття 1). Це знову має сильний вплив на висловлювання в Інтернеті. Тим не менш, мову ворожнечі слід відрізняти від образливих висловлювань (подробиці про образливі висловлювання містяться в розділі «Контроль за змістом»).

Стаття 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Заборона зловживання правами


Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Загальна заборона дискримінації


1
Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
2
Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1.

element cheieОсновні аспекти з відповідних справ ЄСПЛ:


Діяти сумлінно, надавати достовірну інформацію та дотримуватися суспільних інтересів

«Важлива роль преси як громадського наглядача схвалювалася і захищалася Судом під час численних справ, що стосуються права на свободу вираження поглядів, яке наголошує не тільки на праві преси поширювати інформацію, а й праві читачів отримувати її. У такий спосіб Суд відіграв велику роль у виробленні основних принципів, якими керується вільна преса в межах Конвенції і поза ними. Проте, вперше Суд стикається з питанням про те, як узгодити роль преси у висвітленні матеріалу, який безсумнівно викликає суспільний інтерес, з правом на захист репутації групи відомих приватних осіб, які є центральними фігурами цього матеріалу. З нашої точки зору, той факт, що має місце сильний громадський інтерес, не повинен звільняти газету від елементарної професійної етики або від законів про дифамацію».
«Зважаючи на «обов’язки та відповідальність», яких необхідно дотримуватися в процесі реалізації свободи вираження поглядів, Стаття 10 захищала право журналістів на поширення інформації з питань, які є предметом суспільного інтересу, за умови їх сумлінності, використання перевірених фактів і надання надійних і точних даних відповідно до вимоги журналістської етики.
З точки зору Суду, роблячи свій внесок у дискусію з питань, що становлять суспільний інтерес, преса зазвичай має право покладатися на зміст офіційних звітів та не проводити власних розслідувань. Інакше життєво важлива роль преси як громадського наглядача була б скомпрометована».

«Bladet Tromsø» та Стенсаас проти Норвегії [Велика палата], 1999  

«Bladet Tromsø» та Стенсаас проти Норвегії [Велика палата], заява № 21980/93, рішення від 20 травня 1999 року

Газета та її редактор подали скаргу до Європейського суду з прав людини після того, як за рішенням суду вони були зобов’язані виплатити збитки за наклеп після публікації висловлювань, зроблених третьою стороною щодо можливих порушень правил полювання на тюленів. Європейський суд з прав людини постановив, що мало місце порушення статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58369

Короткий огляд та коментарі: http://www.echr.coe.int/LibraryDocs/DG2/HRFILES/DG2-EN-HRFILES-18(2007).pdf

«У цій справі незрозуміло чи мав позивач намір опублікувати ці твердження в якості журналіста, який інформує громадськість, або він просто висловив свою особисту думку пересічного громадянина під час Інтернет-дискусії. Разом з тим, очевидно, що, (…) позивач, відомий журналіст, не приховував своєї особистості, і публічно поширив свої твердження, розмістивши їх на легкодоступному і популярному Інтернет-форумі, в середовищі, яке в наші дні справляє на людей вплив не менший, ніж друковані ЗМІ. (…) пряме звинувачення конкретних людей в конкретних вчинках вимагає достатніх фактологічних підстав (…)».

Фатуллаєв проти Азербайджану, 2010  

Фатулаєв проти Азербайджану, заява № 40984/07, рішення від 22 квітня 2010 року

Позивач, редактор газети, був підданий переслідуванням за дві статті, які він опублікував. Він був визнаний винним у наклепі, становленні загрози тероризму, а також підбурюванні до етнічної ворожнечі та засуджений до восьми з половиною років позбавлення волі.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-98401

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-984

Було визнано, що неурядові організації виконують функцію громадських наглядачів
«коли НУО привертає увагу до питань, що становлять суспільний інтерес, вона грає роль громадського наглядача, яка має таке ж значення, як і аналогічна роль преси, і може характеризуватися як соціальний наглядач, що відповідно до Конвенції гарантує захист аналогічний тому, який надається пресі.» «(…) неурядова організація, що виконує роль громадського наглядача, швидше за все, буде мати більший вплив під час звітування про порушення, здійснені державними посадовими особами, і часто розпоряджатиметься більш широкими засобами перевірки і підтвердження достовірності критики, ніж це було б у випадку індивідуального повідомлення про те, що він або вона спостерігав особисто.»

Меджліс ісламської общини округу Брчко та інші проти Боснії та Герцеговини [Велика палата], 2017  

Меджліс ісламської общини округу Брчко та інші проти Боснії та Герцеговини (Велика палата), заява № 17224/11, рішення від 27 червня 2017 року

Позивачами виступили чотири неурядові організації, які направили особистого листа до вищих органів місцевого самоврядування, в якому висловили свою стурбованість щодо призначення директора багатонаціональної державної радіостанції. Лист потрапив до преси. Європейський суд з прав людини встановив, що зобов’язання, накладене на НУО за національним законодавством, не є порушенням права на свободу вираження поглядів. Окрім оціночних суджень, у згаданому листі містилися неточні фактичні твердження, для перевірки правдивості яких неурядові організації не вдалися до необхідних заходів.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-175180

Короткий огляд та коментарі:

Державні службовці та військовослужбовці – обмежений захист висловлювань
«(…)Стаття 10 захищає не тільки зміст висловлених ідей та інформації, але і форму, в якій вони передаються. Аналогічно й у випадках, коли відповідні особи є військовослужбовцями, оскільки стаття 10 застосовується до них так само, як і до інших осіб, які перебувають під юрисдикцією держав-учасниць. (...) національні уряди повинні забезпечити такий стан речей, щоб непропорційні штрафи не відбивали бажання представників профспілок від прагнення виражати і захищати інтереси своїх членів (…).»

Сіма проти Угорщини, 2012

Сіма проти Угорщини, заява № 29723/11, рішення від 9 жовтня 2012 року

Позивач, старший офіцер поліції у відставці, була головою профспілки поліції. У цій якості вона публікувала статті на веб-сайті профспілки, координуючи також на ньому редакційну роботу. Публікації стосувалися таких тем, як невиплата заробітної плати працівникам поліції, імовірне кумівство та надмірний політичний вплив в органах, а також сумнівний рівень кваліфікації старших офіцерів поліції. Вона була визнана винною в підбурюванні до непокори. За рішенням суду з неї було стягнуто штраф, а саму її - понижено на посаді. Суд визнав, що втручання у свободу вираження поглядів заявника було співмірним і у відповідності до обмежень, передбачених статтею 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-113386

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7254

«Суд розгляне питання про те, в якій мірі право на свободу вираження поглядів співробітника поліції може бути обмежене з метою запобігання безладу в поліції, ієрархічно організованому органі, в якому дисципліна є найважливішою для здійснення його функцій. (...) Суд зазначає, що, прийшовши на службу до поліції, позивач повинен був знати про обмеження, що застосовуються до персоналу при здійсненні їхніх прав

Сіма проти Угорщини, 2012  

Сіма проти Угорщини, заява № 29723/11, рішення від 9 жовтня 2012 року

Позивач, старший офіцер поліції у відставці, була головою профспілки поліції. У цій якості вона публікувала статті на веб-сайті профспілки, координуючи також на ньому редакційну роботу. Публікації стосувалися таких тем, як невиплата заробітної плати працівникам поліції, імовірне кумівство та надмірний політичний вплив в органах, а також сумнівний рівень кваліфікації старших офіцерів поліції. Вона була визнана винною в підбурюванні до непокори. За рішенням суду з неї було стягнуто штраф, а саму її - понижено на посаді. Суд визнав, що втручання у свободу вираження поглядів заявника було співмірним і у відповідності до обмежень, передбачених статтею 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-113386

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7254

«Стаття 10 Конвенції застосовується і щодо місця роботи, і що державні службовці, такі як позивач, мають право на свободу вираження поглядів (…). У той же час, Суд пам'ятає про те, що працівники зобов'язані дотримуватися лояльності по відношенню до своїх роботодавців, проявляти стриманість і обачність. (…) Крім того, державні службовці, з огляду на характер їхньої роботи, можуть мати доступ до інформації, яку уряд, з низки легітимних міркувань, може прагнути зберігати конфіденційною або секретною. Тому дотримання розсудливості залишається твердим обов'язком державних службовців.»

Гуджа проти Молдови [Велика палата], 2008  

Гуджа проти Молдови (Велика палата), заява № 14277/04, рішення від 12 лютого 2008 року

У справі, в якій Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення права на свободу вираження державного службовця, який був звільнений після розкриття інформації про спроби високопоставлених політиків впливати на судові органи, Суд розробив критерії, які повинні використовуватися для оцінки пропорційності втручання у свободу вираження державного службовця.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-85016

Короткий огляд та коментарі:

Інтернет-архіви відіграють важливу роль в межах свободи вираження поглядів
«З огляду на свою доступність, здатність зберігати і передавати величезну кількість інформації, Інтернет відіграє важливу роль у збільшенні доступу громадськості до новин і загального сприяння поширенню інформації. Ведення Інтернет-архівів є критично важливим аспектом цієї ролі.»

«Times Newspapers Limited» проти Великобританії (№ 1 та № 2), 2009  

«Times Newspapers Limited» проти Великобританії (№ 1 та № 2), заяви №. 3002/03 і 23676/03, рішення від 10 березня 2009 року

Європейський суд з прав людини постановив, що втручання у свободу преси згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини не було непропорційним у випадку, коли за рішенням суду газета повинна була опублікувати повідомлення у своїх інтернет-архівах з інформацією про те, що дві статті є предметом судового розгляду справи про наклеп і не можуть відтворюватися або бути об’єктами посилань без звернення в юридичний відділ газети.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-91706

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-1623

Оновлення статті в інтернет-архіві відповідно до рішення суду може бути прийнятним втручанням в свободу вираження поглядів
«(…) хоча основна функція преси в умовах демократії полягає в охороні громадських інтересів, вона також відіграє значну допоміжну роль з підтримки і надання доступу всім бажаючим до архівів, що містять новини, які були повідомлені раніше. Однак межі розсуду, надані державам в процесі пошуку балансу між конфліктуючими правами, зазвичай ширші, коли справа стосується архівів, присвячених подіям минулого на відміну від репортажів поточних подій. Зокрема, обов’язок преси діяти відповідно до принципів відповідальної журналістики, забезпечуючи точність опублікованої історичної, а не миттєвої, інформації, стає більш жорстким за відсутності будь-якої терміновості в оприлюдненні матеріалів.
(…)Суд (…)не вважає, що вимога опублікувати відповідні зміни в статті, яка міститься в Інтернет-архіві, коли газету сповістили про те, що по відношенню до тієї самої статті, розміщеної в друкованій версії газети, поданий позов про захист репутації, є невідповідним втручанням в здійснення її права на свободу вираження поглядів.»

«Times Newspapers Limited» проти Великобританії (№ 1 та № 2), 10 березня 2009  

«Times Newspapers Limited» проти Великобританії (№ 1 та № 2), заяви №. 3002/03 і 23676/03, рішення від 10 березня 2009 року

Європейський суд з прав людини постановив, що втручання у свободу преси згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини не було непропорційним у випадку, коли за рішенням суду газета повинна була опублікувати повідомлення у своїх інтернет-архівах з інформацією про те, що дві статті є предметом судового розгляду справи про наклеп і не можуть відтворюватися або бути об’єктами посилань без звернення в юридичний відділ газети.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-91706

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-1623

Видалення статей з Інтернет-архівів може бути порушенням свободи вираження поглядів
«Далі Суд наводить висновки, яких дійшов Варшавський обласний суд, про те, що зазначена стаття була опублікована в друкованому номері газети. Суд висловив думку про те, що розпорядження видалити статтю, як ніби вона ніколи і не існувала, не входило в компетенцію таких судів. Суд згоден з тим, що роль судових органів полягає не в тому, щоб брати участь в переписуванні історії, зобов'язуючи видаляти з громадського домену всі сліди публікацій, які в минулому були визнані рішеннями судів, такими, що порушують права громадян на захист репутації. До того ж, для оцінки справи слід враховувати, що законний інтерес громадськості в отриманні доступу до публічних Інтернет-архівів преси підпадає під захист статті 10 Конвенції.
Суд вважає, що заявлені порушення прав, які охороняються статтею 8 Конвенції, повинні бути компенсовані адекватними заходами усунення порушення прав, які передбачені у внутрішньодержавному законодавстві. У зв'язку з цим, слід зазначити, що в цій справі Варшавський апеляційний суд рекомендував розмістити коментар до статті на сайті, який інформував би громадськість про підсумки судового розгляду, протягом якого суди задовольнили вимоги позивачів про захист особистих прав. Тому Суд задоволений тим, що національні суди взяли до уваги значущість публікацій, які були доступні для широкого загалу через Інтернет, в питаннях ефективного захисту особистих прав. Крім того, суди оцінили значущість для ефективного захисту прав і репутації позивачів того факту, що на сайті газети була доступна повна інформація про судовий розгляд щодо даної спірної публікації.»

Венґжиновські та Смольчевські проти Польщі, 2013  

Венґжиновські та Смольчевські проти Польщі, заява № 33846/07, рішення від 16 липня 2013 року

Європейський суд з прав людини постановив, що відмова національних судів змусити газету видалити статтю, яка шкодить репутації заявників, з її інтернет-архіву, не являє собою порушення права на недоторканість особистого життя, оскільки було встановлено баланс між правами, захищеними статтею 8 та статтею 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-122365

Короткий огляд та коментарі:

Мова ворожнечі, а також підбурювання до насильства – висловлювання, що не захищаються
«(…) вибір позбавлення волі як покарання за правопорушення в сфері ЗМІ співмірний з журналістської свободою вираження поглядів, гарантованою статтею 10 Конвенції, тільки за виняткових обставин, зокрема, коли мають місце серйозні утиски інших основних прав, як, наприклад, у справах, пов'язаних з розпалюванням ненависті і підбурюванням до насильства.»

Фатулаєв проти Азербайджану, 2010  

Фатулаєв проти Азербайджану, заява № 40984/07, рішення від 22 квітня 2010 року

Позивач, редактор газети, був підданий переслідуванням за дві статті, які він опублікував. Він був визнаний винним у наклепі, становленні загрози тероризму, а також підбурюванні до етнічної ворожнечі та засуджений до восьми з половиною років позбавлення волі.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-98401

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-984

«Згідно з висновком Верховного суду оскаржувані коментарі у цій справі здебільшого містили мову ворожнечі та прямі заклики до насильницьких дій. Таким чином, встановлення факту їхньої протиправності не вимагає лінгвістичного чи юридичного аналізу, оскільки ці коментарі за своїми формальними ознаками були явно протиправними.»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

Відповідальність посередників за надання Інтернет-послуг

Одна з основних ролей акторів в Інтернеті була розроблена інтернет-сервісами, які називають посередниками та які безпосередньо не створюють онлайн-контент, а обробляють його різними способами, спостерігаючи таким чином за тим, що публікується в Інтернеті.

Якщо ми говоримо про найпопулярніші Інтернет-сервіси, такі як Facebook, Google, Twitter, Instagram або Youtube, всі вони засновані на принципі хостингу і надання доступу до інформації, виробленої іншими користувачами Інтернету (контент, створений користувачами), тому їх зазвичай називають «Інтернет-посередниками ». .

Але діапазон Інтернет-посередників не тільки дуже різноманітний, він також швидко змінюється – як з точки зору активності, так і розміру на Інтернет-ринку, але також і з огляду на їхні послуги, функції або бізнес-моделі. Однак в кількох нішах на ринку домінує один або два дуже великих гравця, що може дати їм контроль над комунікаціями. У такий спосіб їхні дії створюють додаткові виклики в галузі прав людини в цілому і свободи вираження думок зокрема.

«Суд погоджується з тим, що YouTube є унікальним майданчиком внаслідок своїх особливостей, рівня доступності та потенційного впливу, і для позивачів немає альтернатив, здатних замінити його.»

Дженґіз та інші проти Туреччини, 2015  

Дженґіз та інші проти Туреччини, заяви № 48226/10 та № 14227/11, рішення від 1 грудня 2015 р.

У травні 2008 року суд Анкари постановив, що вміст десяти сторінок на веб-сайті YouTube є образливим щодо пам’яті Ататюрка, і тому заблокував доступ до веб-сайту загалом. Заявники були активними користувачами цього веб-сайту і тому оскаржили це рішення. Апеляція було відхилена на тій підставі, що її автори не були учасниками процесу розслідування, і тому не мали права оскаржувати рішення про блокування. Заявники скаржилися на те, що неможливість отримати доступ до YouTube – платформи, яку вони активно використовували в своїй науковій роботі – порушує їхнє право отримувати та передавати інформацію та ідеї. Суд встановив, що таке блокування є порушенням права заявників на свободу вираження поглядів у відповідності зі Статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-159188

Короткий огляд та коментарі:

Більш того, Інтернет-посередники застосовують свої власні правила, зазвичай відомі як умови і положення, для використання платформи, включаючи політику щодо контенту, а також правила його блокування або видалення. Протягом останніх років ці правила постійно вступали в конфлікт з діями користувачів Інтернету, які зображували діяльність цих посередників як заходи цензури – піднімаючи питання про створення нових систем приватизованих правоохоронних моделей. 14

У цьому контексті роль Інтернет-посередників стає все більш складною, вона розривається між їхніми нинішніми бізнес-моделями, дотриманням прав людини і отриманням скарг щодо дуже різноманітних проблем, змішаних з різними законодавчими зобов'язаннями, що змінюються в межах різних юрисдикцій.

Хоча судова практика ЄСПЛ з цього питання все ще формується (і всі випадки зосереджені тільки на конкретній ситуації - коментарі інших користувачів на інших веб-сайтах), варто відзначити роботу Комітету експертів Ради Європи з питань Інтернет-посередників 15 , який підготував пропозиції щодо встановлення стандартів щодо ролей та обов'язків Інтернет-посередників, включаючи дослідження аспектів прав людини в галузі автоматизованих методів обробки даних (зокрема, алгоритми) і можливі регуляторні наслідки .

element cheieОсновні аспекти з відповідних справ ЄСПЛ:

Інтернет-платформи мають обов'язки та відповідальність щодо свободи вираження поглядів, але їхня роль відрізняється від ролі традиційного видавця
«У нещодавній рекомендації Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи про нове визначення медіа така позиція охарактеризована як «диференційований та рівневий підхід [який] означає, що кожна дійова особа, чиї послуги визначаються як діяльність медіа або як посередницька чи допоміжна діяльність, повинна користуватися захистом у відповідній формі (диференційованим захистом) та захистом відповідного рівня (рівневим захистом), а також вимагає розмежування відповідальності відповідно до статті 10 Європейської конвенції з прав людини та інших відповідних стандартів, розроблених Радою Європи». Отже, Суд вважає, що з огляду на особливий характер Інтернету, «обов’язки та відповідальність», які, за змістом статті 10, покладаються на інформаційні інтернет-портали щодо контенту третіх осіб, можуть деякою мірою відрізнятися від тих, що покладаються на традиційні видавництва.»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

Необхідно враховувати комерційний характер та вплив громадськості / аудиторію посередників
«Суд вважає, що ця справа стосується «обов’язків і відповідальності», які покладаються на інформаційні інтернет-портали відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, коли вони надають у комерційних цілях платформу для користувацьких коментарів щодо раніше опублікованого контенту, а деякі користувачі при цьому – чи то ідентифіковані, чи анонімні – дозволяють собі висловлювання явно протиправного змісту, які порушують особисті права інших осіб і містять мову ворожнечі та заклики до вчинення стосовно них насильства. ​ Суд наголошує, що ця справа стосується великого, професійно керованого, інформаційного Інтернет-порталу, який на комерційній основі публікує свої власні інформаційні статті та запрошує читачів додавати до них свої коментарі.

Отже, справа не стосується інших форумів у мережі Інтернет, на яких може відбуватися поширення коментарів третіх осіб – тобто, наприклад, дискусійних Інтернет-форумів чи електронних дощок оголошень, на яких користувачі можуть вільно висловлювати свої ідеї щодо будь-яких тем за відсутності будь-якої вхідної інформації, що вводиться адміністратором форуму для спрямування дискусії у певне русло, або, наприклад, соціальних медіа-платформ, де постачальник платформи не пропонує якогось контенту і де контент-провайдером може бути приватна особа, яка займається веб-сайтом чи блогом як хобі.»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

“другий позивач є власником великого засобу масової інформації, який повинен розглядатися таким, що має економічні інтереси, перший позивач є некомерційною саморегулюваною асоціацією постачальників Інтернет-послуг, без будь-яких відомих інтересів.»

MTE та «Index.hu» проти Угорщини, 2016  

«Magyar Tartalomszolgalatatok Egyesulete» та «Index.hu Zrt ("MTE")» проти Угорщини, заява №. 22947/13, рішення від 2 лютого 2016 року

Першим позивачем виступив самоврядний орган провайдерів Інтернет-контенту, а другим - власник інформаційного Інтернет-порталу. У лютому 2010 року перший позивач опублікував експертну думку про веб-сайти двох компаній з керування нерухомістю, повний текст якої потім був також опублікований на порталі другого позивача. Під статтею з’явилися коментарі користувачів, деякі з яких критикували веб-сайти компаній з керування нерухомістю з використанням зневажливих висловлювань. В результаті, компанія, що здійснювала свою діяльність через ці веб-сайти, подала до позивачів цивільний позов про нанесення шкоди своїй репутації. Позивачі одразу видалили образливі коментарі користувачів. Тим не менш, національні суди вирішили, що позивачі несуть об'єктивну відповідальність за їх публікацію та постановили відшкодувати судові витрати. Європейський суд з прав людини повинен був оцінити, чи було досягнуто належного балансу між правом заявника на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 та правом на репутацію компанії-позивача згідно зі статтею 8. З огляду на відсутність висловлювань, що підбурювали б до ненависті чи містили би прямі погрози щодо фізичної недоторканності в коментарях користувачів, Суд встановив, що немає ніяких підстав стверджувати, що механізм видалення коментарів одразу після їх виявлення не міг би забезпечити належного захисту комерційної репутації компанії-позивача у цій справі за умови, що такий механізм супроводжувався би ефективними процедурами швидкого реагування.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160314

Короткий огляд та коментарі:

«Суд надає великого значення тому факту, що асоціація є невеликим некомерційним об’єднанням, невідомим широкому загалу, і тому малоймовірно, що вона приверне велику кількість коментарів або коментар про позивача отримає широке охоплення.»

Піль проти Швеції, 2017  

Піль проти Швеції, заява № 74742/14, рішення від 7 лютого 2017 року

Прецедент виник з блогу та коментаря, які з'явився на веб-сайті невеликої некомерційної організації і містили наклеп по відношенню до пана Піля. Після повідомлення про цей випадок від пана Піля, організація вилучила спірний запис у блозі та коментар, визнала їх недостовірність та вибачилася перед паном Пілем. Пізніше пан Піль подав позов проти організації зі звинуваченнями у наклепі, проте програв справу в національних судах. Його позов до Європейського суду з прав людини базувався на тому, що його право на недоторканість особистого життя згідно статті 8 Європейської конвенції було порушено неможливістю шведських судів притягнути організацію до відповідальності за контент, розміщений третьою стороною. Після оцінки балансу у дотриманні прав, захищених відповідно до статей 8 та 10 та відповідно до критеріїв «Delfi AS», Суд відхилив заяву.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-172145

Короткий огляд та коментарі:

Необхідно враховувати характер матеріалу, який потрібно знищити
«оскаржувані коментарі у цій справі здебільшого містили мову ворожнечі та прямі заклики до насильницьких дій. Таким чином, встановлення факту їхньої протиправності не вимагає лінгвістичного чи юридичного аналізу, оскільки ці коментарі за своїми формальними ознаками були явно протиправними.»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

«Крім того, вирази, використані в коментарях, мали образливий характер, один з них був відверто вульгарним. Як вже зазначав Суд, правопорушення може виходити за межі захисту свободи вираження поглядів, якщо воно являє собою очевидний наклеп, наприклад, якщо єдиним наміром образливої заяви є образа; але використання вульгарних фраз саме по собі не має вирішального значення при наданні оцінки образливому виразу. Для Суду стиль представляє собою частину повідомлення як форму висловлення і, таким чином, захищену разом зі змістом висловлення.
Для Суду висловлення, які використовуються в коментарях, хоча і належать до неформального стилю, поширеного в спілкуванні на багатьох Інтернет-порталах - це міркування, яке знижує вплив, який може бути наданий цим висловленням».

MTE та «Index.hu» проти Угорщини, 2016  

«Magyar Tartalomszolgalatatok Egyesulete» та «Index.hu Zrt ("MTE")» проти Угорщини, заява №. 22947/13, рішення від 2 лютого 2016 року

Першим позивачем виступив самоврядний орган провайдерів Інтернет-контенту, а другим - власник інформаційного Інтернет-порталу. У лютому 2010 року перший позивач опублікував експертну думку про веб-сайти двох компаній з керування нерухомістю, повний текст якої потім був також опублікований на порталі другого позивача. Під статтею з’явилися коментарі користувачів, деякі з яких критикували веб-сайти компаній з керування нерухомістю з використанням зневажливих висловлювань. В результаті, компанія, що здійснювала свою діяльність через ці веб-сайти, подала до позивачів цивільний позов про нанесення шкоди своїй репутації. Позивачі одразу видалили образливі коментарі користувачів. Тим не менш, національні суди вирішили, що позивачі несуть об'єктивну відповідальність за їх публікацію та постановили відшкодувати судові витрати. Європейський суд з прав людини повинен був оцінити, чи було досягнуто належного балансу між правом заявника на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 та правом на репутацію компанії-позивача згідно зі статтею 8. З огляду на відсутність висловлювань, що підбурювали б до ненависті чи містили би прямі погрози щодо фізичної недоторканності в коментарях користувачів, Суд встановив, що немає ніяких підстав стверджувати, що механізм видалення коментарів одразу після їх виявлення не міг би забезпечити належного захисту комерційної репутації компанії-позивача у цій справі за умови, що такий механізм супроводжувався би ефективними процедурами швидкого реагування.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160314

Короткий огляд та коментарі:

«Суд вважає, що коментар, хоча і мав образливий характер, напевно не може сприйматися як мова ворожнечі або підбурювання до насильства»

Піль проти Швеції, 2017  

Піль проти Швеції, заява № 74742/14, рішення від 7 лютого 2017 року

Прецедент виник з блогу та коментаря, які з'явився на веб-сайті невеликої некомерційної організації і містили наклеп по відношенню до пана Піля. Після повідомлення про цей випадок від пана Піля, організація вилучила спірний запис у блозі та коментар, визнала їх недостовірність та вибачилася перед паном Пілем. Пізніше пан Піль подав позов проти організації зі звинуваченнями у наклепі, проте програв справу в національних судах. Його позов до Європейського суду з прав людини базувався на тому, що його право на недоторканість особистого життя згідно статті 8 Європейської конвенції було порушено неможливістю шведських судів притягнути організацію до відповідальності за контент, розміщений третьою стороною. Після оцінки балансу у дотриманні прав, захищених відповідно до статей 8 та 10 та відповідно до критеріїв «Delfi AS», Суд відхилив заяву.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-172145

Короткий огляд та коментарі:

Критерії, які необхідно розглянути для визначення відповідальності онлайн-посередників щодо свободи вираження поглядів:

контекст коментарів
«У підсумку Суд визнає, що Верховним судом було достатньою мірою встановлено, що участь компанії-позивача в оприлюдненні коментарів, доданих до її інформаційних статей на порталі Delfi, виходила за межі діяльності, яку здійснюють постачальники послуг пасивного, суто технічного характеру»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

«Суд, таким чином, переконаний в тому, що коментарі, які викликала ця стаття, можуть розглядатися як такі, що стосуються важливого з точки зору громадського інтересу питання. Більше того, з урахуванням вищесказаного, статтю не можна вважати позбавленою фактологічної основи або такою, що спричиняє необґрунтовані та образливі коментарі».

MTE та Index.hu проти Угорщини, 2016 р.  

«Magyar Tartalomszolgalatatok Egyesulete» та «Index.hu Zrt ("MTE")» проти Угорщини, заява №. 22947/13, рішення від 2 лютого 2016 року

Першим позивачем виступив самоврядний орган провайдерів Інтернет-контенту, а другим - власник інформаційного Інтернет-порталу. У лютому 2010 року перший позивач опублікував експертну думку про веб-сайти двох компаній з керування нерухомістю, повний текст якої потім був також опублікований на порталі другого позивача. Під статтею з’явилися коментарі користувачів, деякі з яких критикували веб-сайти компаній з керування нерухомістю з використанням зневажливих висловлювань. В результаті, компанія, що здійснювала свою діяльність через ці веб-сайти, подала до позивачів цивільний позов про нанесення шкоди своїй репутації. Позивачі одразу видалили образливі коментарі користувачів. Тим не менш, національні суди вирішили, що позивачі несуть об'єктивну відповідальність за їх публікацію та постановили відшкодувати судові витрати. Європейський суд з прав людини повинен був оцінити, чи було досягнуто належного балансу між правом заявника на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 та правом на репутацію компанії-позивача згідно зі статтею 8. З огляду на відсутність висловлювань, що підбурювали б до ненависті чи містили би прямі погрози щодо фізичної недоторканності в коментарях користувачів, Суд встановив, що немає ніяких підстав стверджувати, що механізм видалення коментарів одразу після їх виявлення не міг би забезпечити належного захисту комерційної репутації компанії-позивача у цій справі за умови, що такий механізм супроводжувався би ефективними процедурами швидкого реагування.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160314

Короткий огляд та коментарі:

«Суд зазначає, що коментар щодо позивача не стосується його політичних поглядів і не має нічого спільного зі змістом публікації в блозі. З огляду на це, асоціація не могла передбачити його появу.»

Піль проти Швеції, 2017 р.  

Піль проти Швеції, заява № 74742/14, рішення від 7 лютого 2017 року

Прецедент виник з блогу та коментаря, які з'явився на веб-сайті невеликої некомерційної організації і містили наклеп по відношенню до пана Піля. Після повідомлення про цей випадок від пана Піля, організація вилучила спірний запис у блозі та коментар, визнала їх недостовірність та вибачилася перед паном Пілем. Пізніше пан Піль подав позов проти організації зі звинуваченнями у наклепі, проте програв справу в національних судах. Його позов до Європейського суду з прав людини базувався на тому, що його право на недоторканість особистого життя згідно статті 8 Європейської конвенції було порушено неможливістю шведських судів притягнути організацію до відповідальності за контент, розміщений третьою стороною. Після оцінки балансу у дотриманні прав, захищених відповідно до статей 8 та 10 та відповідно до критеріїв «Delfi AS», Суд відхилив заяву.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-172145

Короткий огляд та коментарі:

б) заходи, які компанія-позивач використовувала для перешкоджання появі або для видалення коментарів, які містять наклеп
«Якщо така система доповнюється ефективними процедурами, що уможливлюють відповідне швидке реагування, тоді, на думку Суду, у багатьох випадках вона може функціонувати як належний механізм урівноважування прав та інтересів усіх відповідних сторін. Однак в таких справах, як ця – коли йдеться про коментарі сторонніх користувачів, які містять мову ворожнечі та прямі погрози заподіяти шкоду тілесній недоторканості фізичних осіб, (…), Суд вважає, що Договірні держави можуть, виходячи з прав та інтересів інших осіб і суспільства в цілому, покладати відповідальність на інформаційні інтернет-портали без порушення при цьому статті 10 Конвенції, якщо ті не вживають заходів з негайного видалення коментарів явно протиправного змісту навіть за відсутності повідомлення про них з боку стверджуваного потерпілого чи третіх осіб.»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

в) відповідальність фактичних авторів коментарів як альтернатива відповідальності посередника; необхідною є повага до анонімності
«Що стосується питання про те, чи може відповідальність фактичних авторів коментарів бути розумною альтернативою відповідальності інформаційного інтернет-порталу в такій справі як ця, то Суд бере до уваги той факт, що користувачі Інтернету не зацікавлені в тому, щоб розкривати свою особу. Анонімність вже давно використовується для уникнення репресій або небажаної уваги. Тому вона може служити важливим чинником, що сприяє вільному поширенню ідей та інформації, у тому числі, зокрема, в Інтернеті.»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

г) наслідки судового провадження в національних судах для компанії-позивача
«Суд також зауважує, що ніщо не свідчить про те, що внаслідок рішення національних судів компанії-позивачу довелося міняти свою бізнес-модель. За наявною інформацією інформаційний портал Delfi й далі залишається одним із найбільших інтернет-видань в Естонії і, безперечно, найпопулярнішим за кількістю розміщуваних на ньому коментарів, кількість яких продовжує зростати. Анонімні коментарі – що нині розміщуються поряд з коментарями від зареєстрованих користувачів, які демонструються читачам у першу чергу – залишаються переважаючими, і компанія-позивач створила групу модераторів, які здійснюють постмодерацію коментарів, залишених на порталі. За цих обставин Суд доходить висновку, що і в цьому відношенні втручання у право компанії-позивача на свободу вираження поглядів не було непропорційним.»

«Delfi AS» проти Естонії 2015 [Велика палата], ЄСПЛ, 2015  

«Delfi AS» проти Естонії (Велика палата), заява № 64569/09, рішення від 16 червня 2015 року

Компанія-позивач володіла одним із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після публікації статті на порталі про поромну компанію, під статтею було опубліковано низку коментарів, що містили особисті погрози та ненормативну лексику, спрямовані проти власника поромної компанії. «Delfi AS» вилучила образливі коментарі на прохання юристів власника поромної компанії приблизно через шість тижнів після їх опублікування. Проти компанії-позивача було розпочато судовий процес у справі про наклеп, внаслідок чого її зобов'язали сплатити 320 євро в якості відшкодування збитків. Визнаючи «важливі переваги, які надає Інтернет в здійсненні свободи вираження поглядів», Суд наголосив, що порушення статті 10 не відбулося та що «відповідальність за наклеп та інші види незаконних всиловлювань повинна, в принципі, зберігатися і бути ефективним засобом правового захисту від порушення особистих прав».

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155105

Короткий огляд та коментарі:

«Суд вважає, що ключовим питанням при оцінці юридичних наслідків для позивачів є не відсутність компенсації за збитки, а спосіб, в який Інтернет-портали, на кшталт їхнього, можуть бути притягнуті до відповідальності за коментарі третіх сторін. Така відповідальність може мати передбачувані негативні наслідки для можливості коментування на Інтернет-порталі, наприклад, призвести до її повного закриття. На думку Суду, ці наслідки можуть мати прямий або опосередкований стримуючи вплив на свободу вираження поглядів в Інтернеті. Такий вплив може бути особливо негативним для некомерційного веб-сайту, як у випадку першого позивача.»

MTE та Index.hu проти Угорщини, 2016 р.  

«Magyar Tartalomszolgalatatok Egyesulete» та «Index.hu Zrt ("MTE")» проти Угорщини, заява №. 22947/13, рішення від 2 лютого 2016 року

Першим позивачем виступив самоврядний орган провайдерів Інтернет-контенту, а другим - власник інформаційного Інтернет-порталу. У лютому 2010 року перший позивач опублікував експертну думку про веб-сайти двох компаній з керування нерухомістю, повний текст якої потім був також опублікований на порталі другого позивача. Під статтею з’явилися коментарі користувачів, деякі з яких критикували веб-сайти компаній з керування нерухомістю з використанням зневажливих висловлювань. В результаті, компанія, що здійснювала свою діяльність через ці веб-сайти, подала до позивачів цивільний позов про нанесення шкоди своїй репутації. Позивачі одразу видалили образливі коментарі користувачів. Тим не менш, національні суди вирішили, що позивачі несуть об'єктивну відповідальність за їх публікацію та постановили відшкодувати судові витрати. Європейський суд з прав людини повинен був оцінити, чи було досягнуто належного балансу між правом заявника на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 та правом на репутацію компанії-позивача згідно зі статтею 8. З огляду на відсутність висловлювань, що підбурювали б до ненависті чи містили би прямі погрози щодо фізичної недоторканності в коментарях користувачів, Суд встановив, що немає ніяких підстав стверджувати, що механізм видалення коментарів одразу після їх виявлення не міг би забезпечити належного захисту комерційної репутації компанії-позивача у цій справі за умови, що такий механізм супроводжувався би ефективними процедурами швидкого реагування.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160314

Короткий огляд та коментарі:

Крім того, Європейським Судом було прийнято декілька рішень, які переважно стосувались питання відповідності різних сервісів вимогам режиму посередницької відповідальності, як це передбачено Статтями 12-14 Директиви ЄС 2000/31 / ЕС.

Право на доступ до інформації

Право на доступ до інформації є частиною права на свободу вираження поглядів як право на доступ до відповідної інформації, яка дає нам змогу продовжувати процес формування та розвиток думок та ідей.

Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Свобода вираження поглядів


… Це право включає свободу … одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Доступ до інформації, яка становить громадський інтерес (та, що дає громадянам можливість ознайомитись із діяльністю державних органів) є невеликою, але важливою частиною права на доступ до інформації, і розглядається як засіб для інформування громадян про діяльність держави, а отже, як засіб забезпечення демократії.

Декілька європейських конституцій визначають право на інформацію як право людини та як загальне право на доступ до інформації, що становить громадський інтерес, як для окремих осіб, так і для різних типів організацій.

Існують також окремі закони, які встановлюють умови для доступу до інформації, що становить громадський інтерес, та зобов'язання державних органів надавати таку інформацію, в тім числі без запиту, поданого громадянами або іншою зацікавленою стороною. Ці закони містять визначення та перелік питань, що становлять громадський інтерес, установ, на які це законодавство не поширюється, а також засобів правового захисту у разі відмови в наданні такої інформації.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини визначив чотири порогові критерії для з’ясування чи передбачає відмова у доступі до державної інформації застосування Статті 10 Конвенції (детальніше нижче).

Крім того, Суд зазначив, що національні органи влади не повинні перешкоджати користуванню правом, застосовуючи заходи, які обмежують доступ до інформації, що становить громадський інтерес, а точніше допускаючи появу «безпідставних обмежень, які можуть стати формою непрямої цензури, якщо влада створюватиме перешкоди для збору інформації». (TASZ, 2009 р.). Те саме стосується служб розвідки. Суд зазначив, що на них можуть поширюватися ті ж положення стосовно доступу до інформації, що й на будь-який інший державний орган (Молодіжна ініціатива захисту прав людини проти Сербії, 2013 р.). Крім того, Суд включив Інтернет до переліку захищених засобів доступу до інформації.

element cheieКлючові аспекти відповідних справ ЄСПЛ:


Визначення свободи отримання інформації

«(…) Право на отримання та передачу інформації є безпосередньою частиною права на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10. Це право в основному забороняє урядові обмежувати право особи на отримання інформації, яку інші хочуть або можуть бути готові йому надати.»

TASZ проти Угорщини, 2009, цитата зі справи Леандер проти Швеції, 1987  

Társaság a Szabadságjogokért проти Угорщини («TASZ проти Угорщини»), заява № 37374/05, рішення від 14 липня 2009 р.

У справі «TASZ (Угорська спілка захисту громадянських свобод) проти Угорщини» Європейський суд з прав людини вирішував чи не становить відмова Конституційного Суду Угорщини надати доступ до одного з своїх документів порушення права спілки на доступ до інформації, відповідно до в Статті 10 Конвенції.

Угорська спілка захисту громадянських свобод звернулась із запитом до Конституційного Суду надати доступ до конституційної скарги одного з депутатів (клопотання про перевірку конституційності певних поправок до Кримінального кодексу, які стосуються злочинів, пов'язаних із наркотиками). Доступ до скарги був потрібний TASZ у зв’язку з зацікавленістю в дослідженні політики боротьби з вживанням наркотиків. Конституційний суд відмовив у доступі, без відома депутата, аргументуючи свою позицію, що документ, який знаходиться на розгляді, не може бути наданий стороннім особам без згоди його автора. TASZ подала позов проти Конституційного суду, проте національні суди прийняли рішення не на користь Спілки, зазначаючи, що скарга депутата містила певну "інформацію", але ця інформація була "особистою" і доступ до неї надається лише з дозволу автора. Європейський суд з прав людини виніс вирок на користь TASZ, відзначаючи наявність порушення Статті 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-92171

Короткий огляд та коментарі:

Чотири порогові критерії для визначення того, чи не становить відмова держави надати запитувану інформацію порушення свободи вираження поглядів

a) Мета запиту щодо інформації (сприяння громадському обговоренню)

«(…) Суд наголосив на тому, чи є збір інформації важливим підготовчим кроком в журналістській діяльності або в інший діяльності, що є ключовою частиною суспільної дискусії або створює форум для неї (…). З точки зору Суду, отримання доступу до інформації буде вважатися необхідним, якщо її утримання завадить або порушить здійснення особою його права на свободу вираження поглядів (…), включаючи свободу «одержувати і поширювати інформацію та ідеї», відповідно до таких «обов'язків і відповідальності», які можуть виходити з пункту 2 статті 10.»

«Magyar Helsinki Bizottság» проти Угорщини [Велика палата], 2016  

Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини, заява № 18030/11, рішення від 8 листопада 2016 р.

Справу було відкрито на основі заяви, поданої до Суду Угорським Гельсінським комітетом, після того як останньому національним органом було відмовлено у доступі до інформації про адвокатів захисту ex officio, яких призначали у двох відділах поліції. Суд виявив порушення права заявника на свободу вираження поглядів та висунув чотири граничні критерії для з’ясування чи застосовується у випадку відмови у доступі до державної інформації Стаття 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-167828

Короткий огляд та коментарі:

б) Характер запитуваної інформації (вона повинна становити суспільний інтерес)

«Суд вважає, що інформація, дані або документи, до яких запитується доступ, як правило, повинні задовольняти критерії перевірки на наявність громадського інтересу, щоб підтвердити необхідність розкриття такої інформації відповідно до Конвенції. Така потреба може існувати в тих випадках, коли, зокрема, розкриття забезпечує прозорість в питанні ведення державних справ і питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і тим самим дозволяє брати участь в державному управлінні з боку громадськості в загальному сенсі.


Суд підкреслив, що визначення того, що може являти собою предмет громадського інтересу, буде залежати від обставин кожного конкретного випадку. Суспільний інтерес відноситься до питань, які впливають на громадськість в такій мірі, в якій вона може законно проявляти інтерес до них, які привертають увагу або які відносяться до цього в значній мірі, особливо в тій частині, в якій вони впливають на добробут громадян або життя громади. Це також відноситься до питань, які здатні породжувати значні суперечки, які стосуються важливої соціальної проблеми або які пов’язані з проблемою, до якою громадськість мала б інтерес, якщо б володіла такою інформацією. Суспільний інтерес не може бути зведений до бажання громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або бажання аудиторії дізнатися про сенсації чи, навіть, вуайеризм. Для того щоб з’ясувати, чи стосується публікація теми загального значення, необхідно оцінити публікацію в цілому з урахуванням контексту, в якому вона з’являється»

«Magyar Helsinki Bizottság» проти Угорщини [Велика палата], 2016  

Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини, заява № 18030/11, рішення від 8 листопада 2016 р.

Справу було відкрито на основі заяви, поданої до Суду Угорським Гельсінським комітетом, після того як останньому національним органом було відмовлено у доступі до інформації про адвокатів захисту ex officio, яких призначали у двох відділах поліції. Суд виявив порушення права заявника на свободу вираження поглядів та висунув чотири граничні критерії для з’ясування чи застосовується у випадку відмови у доступі до державної інформації Стаття 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-167828

Короткий огляд та коментарі:

в) Роль позивача (незалежні громадські спостерігачі – в тім числі блогери та користувачі соціальних мереж):

«(…) при визначенні того, чи було порушено державою прав позивача за статтею 10 при відмові в доступі до певних документів, Суд раніше надавав особливої ваги ролі позивача в якості журналіста (…) або як соціальний наглядач, або неурядова організація, діяльність якої пов’язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес (…).


Хоча стаття 10 гарантує свободу слова “кожному”, практикою Суду було визначення важливої ролі, яку відіграє преса в демократичному суспільстві (…).»

«Magyar Helsinki Bizottság» проти Угорщини [Велика палата], 2016  

Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини, заява № 18030/11, рішення від 8 листопада 2016 р.

Справу було відкрито на основі заяви, поданої до Суду Угорським Гельсінським комітетом, після того як останньому національним органом було відмовлено у доступі до інформації про адвокатів захисту ex officio, яких призначали у двох відділах поліції. Суд виявив порушення права заявника на свободу вираження поглядів та висунув чотири граничні критерії для з’ясування чи застосовується у випадку відмови у доступі до державної інформації Стаття 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-167828

Короткий огляд та коментарі:

«До переліку завдань преси входить і створення форумів для громадського обговорення. Проте реалізація цього завдання не обмежується лише засобами масової інформації або професійними журналістами. У випадку цієї справи за створення форуму для громадського обговорення відповідала неурядова організація. Таким чином, можна стверджувати, що мета діяльності позивача було невід’ємною частиною змістовного громадського обговорення. Суд неодноразово визнавав важливий внесок громадянського суспільства в обговорення державних справ (…).»

TASZ проти Угорщини, 2009 р.  

Társaság a Szabadságjogokért проти Угорщини («TASZ проти Угорщини»), заява № 37374/05, рішення від 14 липня 2009 р.

У справі «TASZ (Угорська спілка захисту громадянських свобод) проти Угорщини» Європейський суд з прав людини вирішував чи не становить відмова Конституційного Суду Угорщини надати доступ до одного з своїх документів порушення права спілки на доступ до інформації, відповідно до в Статті 10 Конвенції.

Угорська спілка захисту громадянських свобод звернулась із запитом до Конституційного Суду надати доступ до конституційної скарги одного з депутатів (клопотання про перевірку конституційності певних поправок до Кримінального кодексу, які стосуються злочинів, пов'язаних із наркотиками). Доступ до скарги був потрібний TASZ у зв’язку з зацікавленістю в дослідженні політики боротьби з вживанням наркотиків. Конституційний суд відмовив у доступі, без відома депутата, аргументуючи свою позицію, що документ, який знаходиться на розгляді, не може бути наданий стороннім особам без згоди його автора. TASZ подала позов проти Конституційного суду, проте національні суди прийняли рішення не на користь Спілки, зазначаючи, що скарга депутата містила певну "інформацію", але ця інформація була "особистою" і доступ до неї надається лише з дозволу автора. Європейський суд з прав людини виніс вирок на користь TASZ, відзначаючи наявність порушення Статті 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-92171

Короткий огляд та коментарі:

«(…) функція створення форумів для публічних дискусій не обмежується пресою. Вона також здійснюється неурядовими організаціями, діяльність яких є ключовим елементом інформування таких дискусій. Тому Суд визнав, що неурядові організації, як і преса, можуть бути охарактеризовані, як соціальні «наглядачі». У зв'язку з цим їхній діяльності гарантується захист Конвенцією, аналогічний тому, який надається пресі.»

Österreichische Vereinigung zur Erhaltung, Stärkung und Schaffung eines wirtschaftlich gesunden land- und forstwirtschaftlichen Grundbesitzes проти Австрії, 2013

«Суд хотів би також відзначити, що з огляду на важливу роль, яку відіграє Інтернет в розширенні доступу громадськості до новин та сприянні поширенню інформації (…), функція блогерів і популярних користувачів соціальних медіа може бути також віднесена до таких “громадських наглядачів” в частині захисту, що надається статтею 10.»

«Magyar Helsinki Bizottság» проти Угорщини [Велика палата], 2016  

Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини, заява № 18030/11, рішення від 8 листопада 2016 р.

Справу було відкрито на основі заяви, поданої до Суду Угорським Гельсінським комітетом, після того як останньому національним органом було відмовлено у доступі до інформації про адвокатів захисту ex officio, яких призначали у двох відділах поліції. Суд виявив порушення права заявника на свободу вираження поглядів та висунув чотири граничні критерії для з’ясування чи застосовується у випадку відмови у доступі до державної інформації Стаття 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-167828

Короткий огляд та коментарі:

г) Запитувана інформація є готовою до використання
«(…) Суд раніше прийняв до уваги той факт, що запитувана інформація була “готовою і доступною” і не вимагала збору будь-яких даних Урядом (…). З іншого боку, Суд відхилив покладання вітчизняного уповноваженого органу на передбачувані труднощі збору інформації в якості підстави для його відмови в наданні позивачу документів, де такі труднощі були генеровані власною практикою органу (…)».

«Magyar Helsinki Bizottság» проти Угорщини [Велика палата], 2016  

Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини, заява № 18030/11, рішення від 8 листопада 2016 р.

Справу було відкрито на основі заяви, поданої до Суду Угорським Гельсінським комітетом, після того як останньому національним органом було відмовлено у доступі до інформації про адвокатів захисту ex officio, яких призначали у двох відділах поліції. Суд виявив порушення права заявника на свободу вираження поглядів та висунув чотири граничні критерії для з’ясування чи застосовується у випадку відмови у доступі до державної інформації Стаття 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-167828

Короткий огляд та коментарі:

Відсутність безпідставних обмежень у доступі до публічної інформації

«Найбільш ретельного вивчення Судом вимагають випадки, коли заходи, вжиті національним органом влади, можуть перешкоджати участі преси, як одного з незалежних громадських спостерігачів, в громадському обговоренні з питань, що стосуються законних громадських інтересів(…), в тому числі й ті випадки, коли такі заходи не перешкоджають, а лише ускладнюють доступ до інформації.


З огляду на права, захищені Статтею 10, закон не може допускати безпідставних обмежень, які можуть стати формою непрямої цензури, якщо органи влади створюють перешкоди для збору інформації.»

TASZ проти Угорщини – 2009 р.  

Társaság a Szabadságjogokért проти Угорщини («TASZ проти Угорщини»), заява № 37374/05, рішення від 14 липня 2009 р.

У справі «TASZ (Угорська спілка захисту громадянських свобод) проти Угорщини» Європейський суд з прав людини вирішував чи не становить відмова Конституційного Суду Угорщини надати доступ до одного з своїх документів порушення права спілки на доступ до інформації, відповідно до в Статті 10 Конвенції.

Угорська спілка захисту громадянських свобод звернулась із запитом до Конституційного Суду надати доступ до конституційної скарги одного з депутатів (клопотання про перевірку конституційності певних поправок до Кримінального кодексу, які стосуються злочинів, пов'язаних із наркотиками). Доступ до скарги був потрібний TASZ у зв’язку з зацікавленістю в дослідженні політики боротьби з вживанням наркотиків. Конституційний суд відмовив у доступі, без відома депутата, аргументуючи свою позицію, що документ, який знаходиться на розгляді, не може бути наданий стороннім особам без згоди його автора. TASZ подала позов проти Конституційного суду, проте національні суди прийняли рішення не на користь Спілки, зазначаючи, що скарга депутата містила певну "інформацію", але ця інформація була "особистою" і доступ до неї надається лише з дозволу автора. Європейський суд з прав людини виніс вирок на користь TASZ, відзначаючи наявність порушення Статті 10 Конвенції.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-92171

Короткий огляд та коментарі:

Спецслужби повинні надавати доступ до інформації, яка становить громадський інтерес
«Здійснення свободи вираження поглядів може підлягати обмеженням, але будь-яке з обмежень має відповідати внутрішньому законодавству. Суд вважає, що обмеження, накладені розвідувальною службою в цій справі, не відповідають зазначеному критерію.»

Молодіжна ініціатива захисту прав людини проти Сербії, 2013  

Молодіжна ініціатива захисту прав людини проти Сербії, заява № 48135/06, рішення від 25 червня 2013 р.

Заявником виступила неурядова організація, суть скарги якої полягала в тому, що Служба розвідки Сербії відмовилося надавати їй інформацію про кількість людей, за якими велось спостереження з використанням електронних засобів у 2005 році. Молодіжна ініціатива захисту прав людини скаржилась, що відмова у доступі до інформації перешкоджає їй виконувати свою функцію громадського спостерігача. Європейський суд з прав людини прийняв рішення на користь заявника.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-120955

Короткий огляд та коментарі:

Доступ до деяких Інтернет-сайтів є частиною права на доступ до інформації
«Він вважає, що статтю 10 Конвенції не можна тлумачити такою, що накладає загальне зобов'язання надавати ув'язненим доступ до Інтернету або певних Інтернет-сайтів. Однак Суд вважає, що за таких обставин справи, оскільки законодавство Естонської Республіки гарантує доступ до певних сайтів, які містять правову інформацію, обмеження доступу до інших сайтів, які також містять правову інформацію, є втручанням в право на отримання інформації.»

Калда проти Естонії, 2016  

Калда проти Естонії, заява № 17429/10, рішення від 19 січня 2016 р.

Заявником виступив в’язень, якому керівництво в’язниці відмовило у доступі до веб-сайту місцевого Бюро інформації Ради Європи та деяких державних баз даних, що містять законодавчі та судові рішення. Причиною, яку національні суди визнали обґрунтованою, є ризик того, що ув'язнені таким чином матимуть доступ до заборонених способів комунікації. Європейський суд з прав людини визнав, що відбулось порушення статті 10

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160270

Короткий огляд та коментарі:

Блокування доступу до Інтернет-ресурсів

Блокування веб-сайту через постачальників послуг, що забезпечують доступ до Інтернету, є формою обмеження доступу до інформаційного вмісту сайту.

Незважаючи на те, що блокування доступу до Інтернет-ресурсів часто видається для деяких політиків простим і ефективним вирішенням питання незаконного інформаційного вмісту веб-сайтів, такий крок тягне за собою дуже складні технічні та правові проблеми, серед яких і взаємовідношення блокування Інтернет-ресурсів та свободи вираження поглядів. 16 17

В останні роки багатьма державами по всьому світі були застосовані різноманітні механізми блокування Інтернет-ресурсів. Неурядовими організаціями, такими як OpenNet Initiative 18 , Репортери без кордонів 19 або Freedom House 20 , готується ряд звітів, що містять детальний аналіз практики різних країн у сфері Інтернет-цензури, яка часто передбачає і блокування.

Серед причин, чому країни вирішують заблокувати вміст веб-сайту, найчастіше зустрічаються такі: наявність матеріалів, що зображують насильство над дітьми, незаконна діяльність онлайн-казино, порушення права інтелектуальної власності або питання національної безпеки. Окрім зобов'язань постачальників послуг Інтернету щодо блокування доступу до Інтернет-ресурсів, передбачених законом або рішенням суду, помітною стала тенденція видавати постанови або надавати дозвіл таким постачальникам здійснювати подібні добровільні заходи, що з юридичної точки зори спричиняє появу інших проблем .

element cheieКлючові аспекти відповідних справ ЄСПЛ:


Блокування веб-сайту є порушенням свободи вираження поглядів

«блокування доступу до веб-сайту позивача являє собою втручання у його право на отримання та передачу інформації «незалежно від кордонів» згідно зі статтею 10»

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, 2012  

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, заява № 3111/10, рішення від 18 грудня 2012 р.

Увесь домен веб-сайтів Google було заблоковано в Туреччині через лише один веб-сайт, який містив інформацію, що вважалась образливою щодо пам'яті Ататюрка. Тимчасовим рішенням суду було випадково заблокувано доступ до головного сайту та веб-сайтів третіх сторін, разом з веб-сайтом, щодо якого було відкрите провадження. "Рішення щодо комплексного блокування сайтів Google відкрито перешкоджає доступу пана Їлдирима до його власного веб-сайту", що Суд визнав порушенням статті 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115705

Короткий огляд та коментарі:

Блокування веб-сайту перешкоджає праву громадськості отримувати інформацію

«хоча рішення про блокування доступу до YouTube безпосередньо не стосувався позивачів, вони можуть на законних підставах стверджувати, що такий захід є втручанням в їхнє право на отримання і поширення інформації та ідей.» Cengiz i drugi protiv Turske, 2015 Дженґіз та інші проти Туреччини, 2015  

Дженґіз та інші проти Туреччини, заяви № 48226/10 та № 14227/11, рішення від 1 грудня 2015 р.

У травні 2008 року суд Анкари постановив, що вміст десяти сторінок на веб-сайті YouTube є образливим щодо пам’яті Ататюрка, і тому заблокував доступ до веб-сайту загалом. Заявники були активними користувачами цього веб-сайту і тому оскаржили це рішення. Апеляція було відхилена на тій підставі, що її автори не були учасниками процесу розслідування, і тому не мали права оскаржувати рішення про блокування. Заявники скаржилися на те, що неможливість отримати доступ до YouTube – платформи, яку вони активно використовували в своїй науковій роботі – порушує їхнє право отримувати та передавати інформацію та ідеї. Суд встановив, що таке блокування є порушенням права заявників на свободу вираження поглядів у відповідності зі Статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-159188

Короткий огляд та коментарі:

«Суд нагадує, що стаття 10 Конвенції гарантує «кожному» свободу отримання і поширення інформації та ідей незалежно від характеру переслідуваної мети або ролі, яку відіграють фізичні або юридичні особи в здійсненні цієї свободи. Стаття 10 Конвенції застосовується не тільки до змісту інформації, але і до засобів її поширення, оскільки будь-яке обмеження, запроваджене щодо останніх, є втручанням в право на отримання і поширення інформації. Крім того, стаття 10 Конвенції гарантує не тільки право на поширення інформації, а й право громадськості на її отримання.»

Дженґіз та інші проти Туреччини, 2015  

Дженґіз та інші проти Туреччини, заяви № 48226/10 та № 14227/11, рішення від 1 грудня 2015 р.

У травні 2008 року суд Анкари постановив, що вміст десяти сторінок на веб-сайті YouTube є образливим щодо пам’яті Ататюрка, і тому заблокував доступ до веб-сайту загалом. Заявники були активними користувачами цього веб-сайту і тому оскаржили це рішення. Апеляція було відхилена на тій підставі, що її автори не були учасниками процесу розслідування, і тому не мали права оскаржувати рішення про блокування. Заявники скаржилися на те, що неможливість отримати доступ до YouTube – платформи, яку вони активно використовували в своїй науковій роботі – порушує їхнє право отримувати та передавати інформацію та ідеї. Суд встановив, що таке блокування є порушенням права заявників на свободу вираження поглядів у відповідності зі Статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-159188

Короткий огляд та коментарі:

Попередні обмеження в принципі не обов’язково є несумісними з Конвенцією, але необхідною є наявність чіткої правової бази

«Такі попередні обмеження не обов'язково a priori суперечать Конвенції. Однак вони повинні складати частину законодавства, що забезпечує надійний контроль щодо обсягу заборон і ефективної процедури перегляду рішень судами, які припиняли б випадки зловживання повноваженнями.»

Дженґіз та інші проти Туреччини, 2015  

Дженґіз та інші проти Туреччини, заяви № 48226/10 та № 14227/11, рішення від 1 грудня 2015 р.

У травні 2008 року суд Анкари постановив, що вміст десяти сторінок на веб-сайті YouTube є образливим щодо пам’яті Ататюрка, і тому заблокував доступ до веб-сайту загалом. Заявники були активними користувачами цього веб-сайту і тому оскаржили це рішення. Апеляція було відхилена на тій підставі, що її автори не були учасниками процесу розслідування, і тому не мали права оскаржувати рішення про блокування. Заявники скаржилися на те, що неможливість отримати доступ до YouTube – платформи, яку вони активно використовували в своїй науковій роботі – порушує їхнє право отримувати та передавати інформацію та ідеї. Суд встановив, що таке блокування є порушенням права заявників на свободу вираження поглядів у відповідності зі Статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-159188

Короткий огляд та коментарі:

Необхідно враховувати наслідки від зловживання блокуванням та побічні ефекти

«на думку Суду, вони мали також звернути увагу на той факт, що подібні заходи, які роблять недоступною велику кількість інформації, тяжко порушують права користувачів Інтернету і мають значні супутні наслідки.»

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, 2012  

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, заява № 3111/10, рішення від 18 грудня 2012 р.

Увесь домен веб-сайтів Google було заблоковано в Туреччині через лише один веб-сайт, який містив інформацію, що вважалась образливою щодо пам'яті Ататюрка. Тимчасовим рішенням суду було випадково заблокувано доступ до головного сайту та веб-сайтів третіх сторін, разом з веб-сайтом, щодо якого було відкрите провадження. "Рішення щодо комплексного блокування сайтів Google відкрито перешкоджає доступу пана Їлдирима до його власного веб-сайту", що Суд визнав порушенням статті 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115705

Короткий огляд та коментарі:

«згаданий захід мав протиправні наслідки і не може вважатись таким, що спрямований виключно на блокування доступу до спірного сайту, оскільки він спричинив загальне блокування усіх сайтів, яким надавав хостинг Google Sites.»

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, 2012  

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, заява № 3111/10, рішення від 18 грудня 2012 р. Увесь домен веб-сайтів Google було заблоковано в Туреччині через лише один веб-сайт, який містив інформацію, що вважалась образливою щодо пам'яті Ататюрка. Тимчасовим рішенням суду було випадково заблокувано доступ до головного сайту та веб-сайтів третіх сторін, разом з веб-сайтом, щодо якого було відкрите провадження. "Рішення щодо комплексного блокування сайтів Google відкрито перешкоджає доступу пана Їлдирима до його власного веб-сайту", що Суд визнав порушенням статті 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115705

Короткий огляд та коментарі:

Необхідна наявність ефективних заходів судового контролю

«Більше того, судовий контроль за блокуванням доступу до Інтернет-сайтів не передбачав умов, достатніх для запобігання зловживанню: національне право не передбачає жодної гарантії для запобігання тому, аби захід з блокування, спрямований на конкретний сайт, не використовувався як засіб загального блокування.»

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, 2012  

Ахмет Їлдирим проти Туреччини, заява № 3111/10, рішення від 18 грудня 2012 р.

Увесь домен веб-сайтів Google було заблоковано в Туреччині через лише один веб-сайт, який містив інформацію, що вважалась образливою щодо пам'яті Ататюрка. Тимчасовим рішенням суду було випадково заблокувано доступ до головного сайту та веб-сайтів третіх сторін, разом з веб-сайтом, щодо якого було відкрите провадження. "Рішення щодо комплексного блокування сайтів Google відкрито перешкоджає доступу пана Їлдирима до його власного веб-сайту", що Суд визнав порушенням статті 10 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115705

Короткий огляд та коментарі:

Відповідні справи Європейського Суду:


Встановлення системи фільтрування даних з метою блокування незаконного використання спільного доступу до файлів є незаконним та становить порушення «основоположних прав клієнтів такого постачальника послуг, а саме їхнього права на захист їхніх особистих даних та їхню свободу отримання або передавання інформації, що є правами, захищеними Статтями 8 та 11 Хартії відповідно.»

Scarlet проти SABAM, C-70/10  

Справа C-70/10 Scarlet проти SABAM – від 24 листопада 2011 р.

Європейський суд постановив, що не може бути виданим судовий наказ, який вимагав би від постачальника послуги Інтернет встановлення системи фільтрації всіх електронних комунікацій, що здійснюються за посередництва його послуг, зокрема тих, що передбачають використання програмного забезпечення між одноранговими вузлами, яка застосовувалась би однаково до всіх його клієнтів в якості превентивного заходу виключно за власний рахунок і протягом необмеженого терміну і яка могла б відслідковувати в мережі цього постачальника рух електронних файлів, що містять музичну, кінематографічну чи аудіовізуальну інформацію, на яку позивач, за його твердженням, має право інтелектуальної власності, з метою блокування передачі файлів та їх спільного використання, що може призвести до порушення авторських прав.

Full decision: http://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=115202&pageIndex=0&doclang=EN&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=854226

Other relevant cases implying blocking or filtering:


Інші справи, що стосуються блокування доступу або фільтрування даних

C -610/15 - Stichting Brein проти Ziggo BV & XS4ALL Internet BV, 2017 р.  

Справа C-610/15 Stichting Brein проти Ziggo BV & XS4ALL Internet BV – від 14 червня 2017 р.

Поняття «донесення до громадськості», в межах, зазначених в Статті 3(1) Директиви 2001/29/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 22 травня 2001 року, щодо гармонізації окремих аспектів авторського права та суміжних прав в інформаційному суспільстві, необхідно тлумачити як таке, яке охоплює, у випадках, аналогічних з цією справою, надання доступу до та керування в мережі Інтернет платформою для обміну, яка шляхом індексування метаданих, що стосуються захищених робіт, та забезпечення функціонування пошукової служби, надає користувачам цієї платформи можливість знаходити ці роботи та передавати їх іншим в рамках Р2Р мережі.

Full decision: http://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf;jsessionid=9ea7d0f130d5152abe8ca2264347841cf5d5161654a4.e34KaxiLc3eQc40LaxqMbN4PaxmSe0?text=&docid=191707&pageIndex=0&doclang=EN&mode=req&dir=&occ=first&part=1&cid=235732

Свобода вираження поглядів і недоторканність приватного життя

Одним з найскладніших випадків обмеження права на свободу вираження поглядів є ситуація, коли інша сторона також заявляє про порушення своїх основоположних прав, особливо права на недоторканість приватного життя, або як визначено в статті 8 Європейської конвенції, права на повагу до приватного і сімейного життя.

Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Право на повагу до приватного і сімейного життя

1
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Однією з причин, чому поняття «приватне життя» спричиняє таку складну ситуацію, є те, що саме по собі воно є досить широким та не може мати чіткого визначення, навіть у практиці Європейського суду з прав людини.

«Таким чином, поняття «особисте життя» поширюється на аспекти, які стосуються особистої індивідуальності, такі як ім'я особи, фотографія, фізична або моральна недоторканність. Це поняття також включає право на приватне життя, поза небажаної уваFoE-ua-htmlги. Гарантія, передбачена статтею 8 Конвенції в цьому аспекті, перш за все спрямована на забезпечення розвитку, без зовнішнього втручання, кожної особистості в стосунках з іншими людьми. Таким чином, це зона взаємодії з іншими особами, навіть в публічному контексті, який може належати до сфери особистого життя.»

Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], 2015  

Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], заява № 40454/07, рішення від 10 листопада 2015 р.

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації.

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-158861

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-10950

ЄСПЛ вважає, що обидва права (свобода вираження поглядів і право на недоторканність приватного життя) повинні бути дотримані однаково, і тому не має значення, на основі якої статті була подана заява, оскільки правильне вирішення справи можливе за умови розгляду справи з дотриманням балансу між вищезгаданими правами.

Намагання знайти правильне рішення у визначенні пріоритетності цих двох прав професійною мовою ЄСПЛ називається «пошуком балансу», і дуже часто це залежить від особливостей окремої справи.

«При розгляді питання про необхідність втручання у свободу вираження поглядів в демократичному суспільстві в інтересах «захисту репутації або прав інших», Суд може бути зобов'язаний з'ясувати чи зуміли національні органи досягти справедливого балансу при захисті двох прав, гарантованих Конвенцією, які в деяких випадках можуть суперечити одне одному, а саме, з одного боку, свобода вираження поглядів, захищена статтею 10, а з іншого - право на повагу до приватного життя, закріплене у Статті 8.»

MTE та Index.hu проти Угорщини, 2016 р.  

«Magyar Tartalomszolgalatatok Egyesulete» та «Index.hu Zrt ("MTE")» проти Угорщини, заява №. 22947/13, рішення від 2 лютого 2016 року

Першим позивачем виступив самоврядний орган провайдерів Інтернет-контенту, а другим - власник інформаційного Інтернет-порталу. У лютому 2010 року перший позивач опублікував експертну думку про веб-сайти двох компаній з керування нерухомістю, повний текст якої потім був також опублікований на порталі другого позивача. Під статтею з’явилися коментарі користувачів, деякі з яких критикували веб-сайти компаній з керування нерухомістю з використанням зневажливих висловлювань. В результаті, компанія, що здійснювала свою діяльність через ці веб-сайти, подала до позивачів цивільний позов про нанесення шкоди своїй репутації. Позивачі одразу видалили образливі коментарі користувачів. Тим не менш, національні суди вирішили, що позивачі несуть об'єктивну відповідальність за їх публікацію та постановили відшкодувати судові витрати. Європейський суд з прав людини повинен був оцінити, чи було досягнуто належного балансу між правом заявника на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 та правом на репутацію компанії-позивача згідно зі статтею 8. З огляду на відсутність висловлювань, що підбурювали б до ненависті чи містили би прямі погрози щодо фізичної недоторканності в коментарях користувачів, Суд встановив, що немає ніяких підстав стверджувати, що механізм видалення коментарів одразу після їх виявлення не міг би забезпечити належного захисту комерційної репутації компанії-позивача у цій справі за умови, що такий механізм супроводжувався би ефективними процедурами швидкого реагування.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160314

Короткий огляд та коментарі:

Колізія між правом на свободу вираження поглядів та правом на недоторканність приватного життя з'явилася задовго до появи Інтернету, тому Європейський суд з прав людини має значний досвід судової практики щодо цього питання. Проте розвиток сучасних цифрових технологій також актуалізував питання того, як конфіденційність та особисті дані охороняються (або слід краще сказати не охороняються?) в Інтернеті, адже все більше персональних даних записуються за допомогою цифрових засобів та використовуються у такі різноманітні способи, про які навіть важко уявити.21

Цей розділ не містить випадків, які стосуються лише права на недоторканність приватного життя у цифровій сфері, оскільки це означатиме вихід за межі цієї брошури, а також тому, що вони, ймовірно, заслуговують на окремий аналіз та коментарі22.

element cheieКлючові аспекти відповідних справ ЄСПЛ:


Ймовірність порушення недоторканності приватного життя в Інтернеті відмінна від аналогічної в друкованих ЗМІ
«​Загроза шкоди, яку контент і спілкування в Інтернеті несе здійсненню і користуванню правами і свободами людини, зокрема, правом на приватне життя, безумовно вище, ніж загроза такої шкоди з боку друкованої преси. Таким чином, політика щодо відтворення матеріалу з друкованих ЗМІ та Інтернету може відрізнятися. Остання, безсумнівно, повинна бути пристосована до технологічних особливостей, щоб забезпечити захист і підтримку відповідних прав і свобод.»

Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України, 2011

element cheieПри встановленні балансу між цими двома правами необхідно враховувати певні ключові чинники23:


а) Сприяння обговоренню питань, що становлять громадський інтерес
«Суд підкреслює, що визначення того, що може бути предметом публічного інтересу, залежить від обставин кожної окремої справи.»
Суд «брав до уваги низку факторів при встановленні того, чи публікація, яка розкриває елементи особистого життя, також стосувалася питання, яке становить публічний інтерес. Відповідні фактори включають важливість питання для суспільства і природу розкритої інформації.»

Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], 2015 Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], заява № 40454/07, рішення від 10 листопада 2015 р.  

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації.

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-158861

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-10950

«Необхідно провести принципове розмежування між розповсюдженням фактів, які здатні сприяти обговоренню у демократичному суспільстві та які пов’язані, наприклад, із з виконанням своїх службових обов’язків представниками влади, та поширення інформації про приватне життя окремих осіб, які не виконують таких функцій.»

Фон Ганновер проти Німеччини (№2) [Велика Палата], 2012 р.  

Фон Ганновер проти Німеччини, заява № 59320/00, рішення від 24 червня 2004 р.

Заявник, принцеса Кароліна фон Ганновер, звернулась до німецьких судів щодо заборони подальшої публікації двох серій фотографій, що стосувались її приватного життя та які були опубліковані в німецьких журналах, на тій підставі, що вони порушили її право на недоторканність приватного життя і право на захист власної репутації. Оскільки національні суди прийняли рішення не на її користь, принцеса звернулась до Європейського суду з прав людини. Вона стверджувала, що ці рішення порушили її право на недоторканність приватного життя, оскільки вони не змогли надати їй належного

захисту від публікації фотографій, зроблених без її відома папараці, на тій підставі, що вона, з огляду на її походження, є представником елітної частини сучасного суспільства.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-109029

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-98

б) суб’єкт, якого стосується повідомлення

«Роль або функція особи, про яку йдеться, а також характер дій, які є предметом повідомлення, і/або фотографій, є ще одним важливим критерієм, що має зв’язок з попереднім. У зв'язку з цим необхідно відрізняти приватних осіб від осіб, що займаються публічною діяльністю, таких як політичні або громадські діячі. Відповідним чином, в той час як приватна особа, невідома громадському загалу, може вимагати ретельного захисту свого права на недоторканість особистого життя, громадські діячі вимагати такого захисту не можуть».

Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2) [Велика палата], 2012 рік  

Фон Ганновер проти Німеччини, заява № 59320/00, рішення від 24 червня 2004 р.

Заявник, принцеса Кароліна фон Ганновер, звернулась до німецьких судів щодо заборони подальшої публікації двох серій фотографій, що стосувались її приватного життя та які були опубліковані в німецьких журналах, на тій підставі, що вони порушили її право на недоторканність приватного життя і право на захист власної репутації. Оскільки національні суди прийняли рішення не на її користь, принцеса звернулась до Європейського суду з прав людини. Вона стверджувала, що ці рішення порушили її право на недоторканність приватного життя, оскільки вони не змогли надати їй належного

захисту від публікації фотографій, зроблених без її відома папараці, на тій підставі, що вона, з огляду на її походження, є представником елітної частини сучасного суспільства.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-109029

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-98

«Хоча за певних особливих обставин право громадськості на доступ до інформації може поширюватися навіть на деякі аспекти приватного життя публічних особистостей, особливо в тих випадках, коли мова йде про політиків, це не стосується ситуацій з опублікуванням фотографій та супровідних коментарів, що стосуються виключно деталей особистого життя особи, а єдиною ціллю такої публікації є задоволення громадської цікавості з даного приводу, незважаючи на те, що особа, про яку йдеться, є добре відомою громадськості. Особисте життя особи, якою б відомою вона не була, не може вважатися предметом, що становить загальний інтерес для суспільства".

Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2) [Велика палата], 2012 рік  

Фон Ганновер проти Німеччини, заява № 59320/00, рішення від 24 червня 2004 р.

Заявник, принцеса Кароліна фон Ганновер, звернулась до німецьких судів щодо заборони подальшої публікації двох серій фотографій, що стосувались її приватного життя та які були опубліковані в німецьких журналах, на тій підставі, що вони порушили її право на недоторканність приватного життя і право на захист власної репутації. Оскільки національні суди прийняли рішення не на її користь, принцеса звернулась до Європейського суду з прав людини. Вона стверджувала, що ці рішення порушили її право на недоторканність приватного життя, оскільки вони не змогли надати їй належного

захисту від публікації фотографій, зроблених без її відома папараці, на тій підставі, що вона, з огляду на її походження, є представником елітної частини сучасного суспільства.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-109029

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-98

в) спосіб, в який інформацію було отримано, та її достовірність

«​Захист, що надається журналістам згідно зі статтею 10 стосовно висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, забезпечується за умови, що вони діють чесно, використовують лише перевірені факти та надають «надійну і точну» інформацію відповідно до стандартів журналістської етики (...) В даній справі Суд дійшов висновку про те, що хоча сторони посилалися на різні джерела, вони погодилися по суті, що використання прихованої камери не було повністю заборонене національним законодавством, але могло бути здійснене лише за суворого дотримання конкретних умов. Сторони погодилися, що вжиття даного заходу можливе лише у випадках переважаючого суспільного інтересу у поширенні відповідної інформації та за умови, що така інформація не може бути отримана ніякими іншими способами. Суд раніше встановив, що інформація стосувалася питання, яке становить суспільний інтерес».

Гальдіманн та інші проти Швейцарії, 2015 рік  

Халдіманн та інші проти Швейцарії, заява № 21830/09, рішення від 24 лютого 2015 р.

Ця справа стосується засудження чотирьох журналістів за запис та трансляцію інтерв'ю з приватним страховим брокером з використанням прихованої камери в рамках документального фільму, метою якою було викриття рекомендацій таких брокерів, спрямованих на обман клієнта. Заявники стверджували, що накладене на них покарання у вигляді сплати штрафів становить непропорційне порушення їхнього права на свободу вираження поглядів.

Суд постановив, що у справі заявників відбулось порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції, враховуючи, зокрема, що втручання в приватне життя брокера, який відмовився від можливості висловити свої погляди щодо вищезгаданого інтерв’ю, не було достатньо серйозним, в той час як інформація про зловживання службовим становищем у сфері страхового посередництва має велику вагу з точки зору суспільного інтересу. Суд також зазначив, що заявники заслуговують на довіру щодо бажання дотримуватися журналістської етики, як визначено в швейцарському законодавстві, наводячи приклад обмеженого використання прихованої камери.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-152711

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-10509

«Що стосується засобів, які використовувалися при підготовці документального фільму, Суд визнав, що використання прихованих камер повинне бути обмежене в принципі, оскільки такий прийом призводить до втручання у приватне життя та порушує право на повагу до нього. Разом з тим, Суд усвідомлює важливість використання прихованих засобів розслідування у процесі створення певних документальних фільмів. У деяких випадках журналісти змушені використовувати приховані камери, наприклад, у ситуаціях, коли інформацію важко отримати іншим способом. Однак такий засіб повинен використовуватися обмежено, в якості крайнього заходу і згідно з відповідними етичними нормами».

Бремнер проти Туреччини, 2015 рік  

Бремнер проти Туреччини, заява № 37428/06, рішення від 13 жовтня 2015 р.

Ця справа стосується трансляції телевізійного документального фільму, в якому заявника, використовуючи кадри, на яких він проповідує свої погляди християнина євангельської віри, було зображено як «іноземного релігійного пропагандиста», який веде таємну діяльність в Туреччині. Заявник стверджував, що трансляція документального фільму та відмова судових органів задовольнити його вимогу про відшкодування порушили його право на повагу до приватного життя.

Суд постановив, що було порушено Статтю 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції, зазначивши, зокрема, що трансляція лиця заявника без додавання ефекту розмиття не може розглядатися як внесок у суспільне важливе обговорення, незалежно від рівня зацікавленості суспільства у питаннях релігійного прозелітизму.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-158077

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-10915

г) попередня поведінка особи, про яку йдеться

«​Поведінка особи, про яку йдеться, до моменту публікації інформації або той факт, що фотографія та супровідна інформація вже були раніше опубліковані, також є факторами, які необхідно враховувати. Однак зацікавлена сторона не може бути позбавлена захисту в зв’язку з опублікуванням спірного фото лише в силу того факту, що вона раніше подібним чином співпрацювала з пресою».

Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2) [Велика палата], 2012 рік  

Фон Ганновер проти Німеччини, заява № 59320/00, рішення від 24 червня 2004 р.

Заявник, принцеса Кароліна фон Ганновер, звернулась до німецьких судів щодо заборони подальшої публікації двох серій фотографій, що стосувались її приватного життя та які були опубліковані в німецьких журналах, на тій підставі, що вони порушили її право на недоторканність приватного життя і право на захист власної репутації. Оскільки національні суди прийняли рішення не на її користь, принцеса звернулась до Європейського суду з прав людини. Вона стверджувала, що ці рішення порушили її право на недоторканність приватного життя, оскільки вони не змогли надати їй належного

захисту від публікації фотографій, зроблених без її відома папараці, на тій підставі, що вона, з огляду на її походження, є представником елітної частини сучасного суспільства.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-109029

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-98

ґ) зміст, форма та наслідки публікації

«Європейський Суд нагадує, що підхід, застосований для висвітлення теми, є питанням журналістської свободи. Ні він, ні внутрішньодержавні суди не можуть підміняти своїми поглядами думку преси в цій сфері. Стаття 10 Конвенції також надає журналістам можливість вирішувати, які подробиці повинні бути опубліковані для забезпечення достовірності статті. Крім того, журналісти користуються свободою вибору з повідомлень, що надходять до них з новин, з якими вони будуть працювати і яким чином. Однак ця свобода не виключає наявності обов'язків.

Якщо інформація, яка зачіпає особисте життя іншої особи, є предметом обговорення, журналісти зобов'язані брати до уваги, наскільки це можливо, вплив інформації та ілюстрацій, які повинні бути опубліковані, перед їхнім розповсюдженням. Зокрема, певні події, які стосуються особистого та сімейного життя, вимагають особливо ретельного захисту на підставі статті 8 Конвенції і повинні, таким чином, змушувати журналістів демонструвати розсудливість і обережність при їхньому висвітленні»

Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], 2015  

Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], заява № 40454/07, рішення від 10 листопада 2015 р.

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації.

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-158861

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-10950

«Спосіб, у який публікується фото або інформація, а також те, яким чином особа, про яку ідеться, в них представлена, також можуть бути взяті до уваги. Ступінь поширення інформації та фото також може бути важливим фактором, в залежності від того, чи є газета загальнонаціональною або місцевою, а також від того, чи має вона великий або обмежений тираж». Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2) [Велика палата], 2012 рік  

Фон Ганновер проти Німеччини, заява № 59320/00, рішення від 24 червня 2004 р.

Заявник, принцеса Кароліна фон Ганновер, звернулась до німецьких судів щодо заборони подальшої публікації двох серій фотографій, що стосувались її приватного життя та які були опубліковані в німецьких журналах, на тій підставі, що вони порушили її право на недоторканність приватного життя і право на захист власної репутації. Оскільки національні суди прийняли рішення не на її користь, принцеса звернулась до Європейського суду з прав людини. Вона стверджувала, що ці рішення порушили її право на недоторканність приватного життя, оскільки вони не змогли надати їй належного

захисту від публікації фотографій, зроблених без її відома папараці, на тій підставі, що вона, з огляду на її походження, є представником елітної частини сучасного суспільства.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-109029

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-98

д) тяжкість накладеного покарання

«Суд нагадує, що в контексті оцінки відповідності, незалежно від того, чи була застосована санкція незначною, значення має сам факт винесення рішення проти зацікавленої особи, включаючи ситуації, коли таке рішення носить виключно цивільно-правовий характер. Будь-яке неналежне обмеження свободи вираження поглядів відразу спричиняє загрозу того, що в майбутньому висвітлення засобами масової інформації аналогічних питань буде неповним або послабленим.»

Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], 2015  

Кудерк та Hachette Filipacchi Associés проти Франції [Велика Палата], заява № 40454/07, рішення від 10 листопада 2015 р.

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації. .

Ця справа стосується обвинувачення заявників – власника та головного редактора щотижневого журналу " Paris Match " – щодо статті обсягом десять сторінок, під заголовком на обкладинці журналу "Альбер ІІ: A., таємна дитина", яка містила декілька фотографій князя Монако, його ймовірної дитини та її матері. Заявники стверджували, що рішення суду проти них становило необґрунтоване порушення їхнього права на свободу інформації.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-158861

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-10950

Юридичні особи не можуть стверджувати, що у них є право на приватність, на відміну від їхніх власників

«Як раніше було визнано Судом, юридичні особи не можуть стверджувати, що вони є жертвою порушення особистих прав, оскільки такі права є лише у фізичних осіб (...). Разом з тим, не можна виключати, що спірні коментарі є образливими для фізичних осіб, які мають відношення до компанії»

«MTE» та «Index.hu» проти Угорщини, 2016 рік  

«Magyar Tartalomszolgalatatok Egyesulete» та «Index.hu Zrt ("MTE")» проти Угорщини, заява №. 22947/13, рішення від 2 лютого 2016 року

Першим позивачем виступив самоврядний орган провайдерів Інтернет-контенту, а другим - власник інформаційного Інтернет-порталу. У лютому 2010 року перший позивач опублікував експертну думку про веб-сайти двох компаній з керування нерухомістю, повний текст якої потім був також опублікований на порталі другого позивача. Під статтею з’явилися коментарі користувачів, деякі з яких критикували веб-сайти компаній з керування нерухомістю з використанням зневажливих висловлювань. В результаті, компанія, що здійснювала свою діяльність через ці веб-сайти, подала до позивачів цивільний позов про нанесення шкоди своїй репутації. Позивачі одразу видалили образливі коментарі користувачів. Тим не менш, національні суди вирішили, що позивачі несуть об'єктивну відповідальність за їх публікацію та постановили відшкодувати судові витрати. Європейський суд з прав людини повинен був оцінити, чи було досягнуто належного балансу між правом заявника на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 та правом на репутацію компанії-позивача згідно зі статтею 8. З огляду на відсутність висловлювань, що підбурювали б до ненависті чи містили би прямі погрози щодо фізичної недоторканності в коментарях користувачів, Суд встановив, що немає ніяких підстав стверджувати, що механізм видалення коментарів одразу після їх виявлення не міг би забезпечити належного захисту комерційної репутації компанії-позивача у цій справі за умови, що такий механізм супроводжувався би ефективними процедурами швидкого реагування.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160314

Короткий огляд та коментарі:

8. Свобода вираження поглядів і захист авторських прав

Ще однією ключовою сферою, з якою право на свободу вираження поглядів входить в правову колізію, є право на інтелектуальну власність, зокрема, авторське право. Протиріччя між ними все частіше виникають в цифровому вимірі, де копіювання великого об’єму інформації є технічно простішим, а цифрова копія ідентична оригіналу.

В рамках даної проблематики ЄСПЛ на сьогодні розглянув не так багато справ. В них Суд використовував досить просту лінію аргументації. У той же час варто зазначити, що Європейському суду також доводилося виносити рішення у справах, що стосувалися колізії між свободою вираження поглядів та правами інтелектуальної власності, захищеними Хартією основних прав Європейського Союзу.

По-перше, необхідно уточнити, що ЄСПЛ вважає інтелектуальну власність формою власності, а, відтак, такою, яка охоплюється статтею 1 Протоколу №. 1 до Європейської конвенції з прав людини:

Стаття 1 Захист власності


Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

«З огляду на вищезазначені рішення Велика палата погоджується з висновком Палати про те, що стаття 1 Протоколу № 1 може бути застосована до інтелектуальної власності як такої».

«Anheuser-Busch Inc.» проти Португалії [Велика палата], 2007 рік  

В цій ситуації, так само, як і у випадках колізії з правом на недоторканність особистого життя, Суд повинен встановити рівновагу між двома правами, передбаченими Конвенцією. У випадках, коли така рівновага була встановлена національними судами на основі критеріїв, запозичених із практики Суду, ЄСПЛ зазвичай долучається тільки тоді, коли існують дуже вагомі аргументи на користь перегляду справи.

element cheie Ключові аспекти відповідних справ ЄСПЛ:


У таких справах національні органи володіють великою свободою розсуду

«Національні органи влади в даному випадку користувалися особливо широкими межами свободи розсуду, зважаючи на мету втручання і той факт, що, оскільки стаття 1 Протоколу № 1 застосовується до інтелектуальної власності, воно також було направлено на захист прав, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї».

Ешбі Дональд та інші проти Франції, 2013 рік  

Ешбі Дональд та інші проти Франції, заява № 36769/08, рішення від 10 січня 2013 р.

Ця справа стосується обвинувачення фотографів у порушенні авторських прав внаслідок публікації на інтернет-сайті компанії, що спеціалізується на моді та якою керують двоє заявників, без згоди відповідних домів моди, фотографій, зроблених іншим заявником на показі мод у 2003 році .

Суд постановив про відсутність порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. З огляду на обставини справи та враховуючи досить широку свободу розсуду, якою володіють національні органи, характер та тяжкість покарання, встановлених для заявників, не були такими, щоб Суд міг визнати відповідне порушення несумісним із заявленою метою.

Рішення (лише французькою): http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115979

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7393

Притягнення до відповідальності за порушення авторських прав є втручанням в свободу вираження поглядів

«В даній справі позивачі надали іншим суб’єктам засоби для поширення і отримання інформації згідно зі статтею 10 Конвенції. Суд вважає, що дії, вчинені позивачами, користуються захистом відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції, а, отже, обвинувальні вироки проти позивачів перешкоджають здійсненню їхнього права на свободу вираження поглядів. Таке перешкоджання порушує статтю 10 у випадку, якщо воно не було «передбачене законом», не здійснювалося для досягнення законних цілей, згаданих у пункті 2 статті 10, і не було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі або цілей ».

Ней і Сунде Колмісопі проти Швеції, 2013 рік  

Ней та Сунде Колмісоппі проти Швеції, заява № 40397/12, рішення від 19 лютого 2013 р.

Ця справа стосується скарги двох співзасновників "The Pirate Bay", одного з найбільших у світі веб-сайтів для обміну торрент-файлами, які стверджували, що обвинувальний вирок проти них за співучасть у вчиненні злочинів з порушенням Закону про авторське право, порушує їх свободу вираження поглядів.

Суд визнав заяву неприйнятною для розгляду з огляду на явну необґрунтованість. У ній йшлося, що поширення або надання іншим можливості обмінюватись такими файлами в Інтернеті, зокрема і тих, які захищені авторським правом та спрямовані на отримання прибутку, є частиною права отримувати та поширювати інформацію відповідно до Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. Тим не менш, Суд постановив, що внутрішні суди зуміли визначити справедливий баланс між інтересами сторін під час винесення вироку заявникам, а саме між правом останніх отримувати та поширювати інформацію та необхідністю захисту авторського права.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117513

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7408

«Суд дійшов висновку про те, що публікація спірних фотографій на веб-сайті, присвяченому моді, і публічна демонстрація фотографій дефіле безкоштовно, на платній основі або з метою продажу, є здійсненням права на свободу вираження поглядів, і що притягнення позивачів до відповідальності за ці дії є перешкоджанням здійсненню цього права» .

Ешбі Дональд та інші проти Франції, 2013 рік  

Ешбі Дональд та інші проти Франції, заява № 36769/08, рішення від 10 січня 2013 р.

Ця справа стосується обвинувачення фотографів у порушенні авторських прав внаслідок публікації на інтернет-сайті компанії, що спеціалізується на моді та якою керують двоє заявників, без згоди відповідних домів моди, фотографій, зроблених іншим заявником на показі мод у 2003 році .

Суд постановив про відсутність порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. З огляду на обставини справи та враховуючи досить широку свободу розсуду, якою володіють національні органи, характер та тяжкість покарання, встановлених для заявників, не були такими, щоб Суд міг визнати відповідне порушення несумісним із заявленою метою.

Рішення (лише французькою): http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115979

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7393

Гарантії на право свободи вираження поглядів в комерційних цілях є значно меншими, ніж у випадку свободи вираження політичних чи інших поглядів

«У зв'язку з цим Суд також наголошує, що межі свободи розсуду державних органів варіюються в залежності від низки факторів, серед яких особливу роль відіграє характер інформації, про яку йдеться. У даній справі гарантії, що стосуються поширених матеріалів, щодо яких позивачі були притягнені до відповідальності, не можуть бути такими ж, як гарантії, що стосуються свободи вираження політичних поглядів, незважаючи на те, що такі гарантії надаються згідно зі статтею 10. З цього випливає, що як характер спірної інформації, так і інтереси іншої сторони, згадані вище, є такими, що надають державі широкі межі свободи розсуду, що в сумі, як у випадку даної справи, робить такі межі особливо широкими».

Ней і Сунде Колмісопі проти Швеції, 2013 рік  

Ней та Сунде Колмісоппі проти Швеції, заява № 40397/12, рішення від 19 лютого 2013 р.

Ця справа стосується скарги двох співзасновників "The Pirate Bay", одного з найбільших у світі веб-сайтів для обміну торрент-файлами, які стверджували, що обвинувальний вирок проти них за співучасть у вчиненні злочинів з порушенням Закону про авторське право, порушує їх свободу вираження поглядів.

Суд визнав заяву неприйнятною для розгляду з огляду на явну необґрунтованість. У ній йшлося, що поширення або надання іншим можливості обмінюватись такими файлами в Інтернеті, зокрема і тих, які захищені авторським правом та спрямовані на отримання прибутку, є частиною права отримувати та поширювати інформацію відповідно до Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. Тим не менш, Суд постановив, що внутрішні суди зуміли визначити справедливий баланс між інтересами сторін під час винесення вироку заявникам, а саме між правом останніх отримувати та поширювати інформацію та необхідністю захисту авторського права.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117513

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7408

«Договірні Сторони користуються більш широкою свободою розсуду при регулюванні свободи вираження поглядів в комерційній сфері, враховуючи також той факт, що сфера свободи вираження поглядів повинна бути відповідною, коли мова йде не про чиєсь «комерційне» висловлювання в жорсткому сенсі, але про його участь в дискусії, яка зачіпає спільні інтереси.»

Ешбі Дональд та інші проти Франції, 2013 рік  

Ешбі Дональд та інші проти Франції, заява № 36769/08, рішення від 10 січня 2013 р.

Ця справа стосується обвинувачення фотографів у порушенні авторських прав внаслідок публікації на інтернет-сайті компанії, що спеціалізується на моді та якою керують двоє заявників, без згоди відповідних домів моди, фотографій, зроблених іншим заявником на показі мод у 2003 році .

Суд постановив про відсутність порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. З огляду на обставини справи та враховуючи досить широку свободу розсуду, якою володіють національні органи, характер та тяжкість покарання, встановлених для заявників, не були такими, щоб Суд міг визнати відповідне порушення несумісним із заявленою метою.

Рішення (лише французькою): http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115979

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7393

Притягнення до кримінальної відповідальності за порушення авторських прав може бути пропорційним завданим збиткам

«Нарешті, Суд знову наголошує на тому, що характер і тяжкість накладеного покарання є факторами, які слід враховувати при оцінюванні дотримання пропорційності втручання в право свободи вираження поглядів, гарантованого статтею 10. Суд вважає, що у випадку даної справи позбавлення волі і відшкодування збитків не може вважатися непропорційним покаранням. У своєму висновку Суд керується тим фактом, що національні суди встановили, що позивачі не вжили ніяких дій для видалення спірних торрент-файлів, не дивлячись на те, що цього від них вимагав суд. Натомість вони ніяк не реагували на той факт, що інформація, захищена авторським правом, була предметом діяльності з обміну файлами (...) "

Ней і Сунде Колмісопі проти Швеції, 2013 рік  

Ней та Сунде Колмісоппі проти Швеції, заява № 40397/12, рішення від 19 лютого 2013 р.

Ця справа стосується скарги двох співзасновників "The Pirate Bay", одного з найбільших у світі веб-сайтів для обміну торрент-файлами, які стверджували, що обвинувальний вирок проти них за співучасть у вчиненні злочинів з порушенням Закону про авторське право, порушує їх свободу вираження поглядів.

Суд визнав заяву неприйнятною для розгляду з огляду на явну необґрунтованість. У ній йшлося, що поширення або надання іншим можливості обмінюватись такими файлами в Інтернеті, зокрема і тих, які захищені авторським правом та спрямовані на отримання прибутку, є частиною права отримувати та поширювати інформацію відповідно до Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. Тим не менш, Суд постановив, що внутрішні суди зуміли визначити справедливий баланс між інтересами сторін під час винесення вироку заявникам, а саме між правом останніх отримувати та поширювати інформацію та необхідністю захисту авторського права.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117513

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-7408

Відповідні справи з практики Європейського суду:

«GS Media BV» проти «Sanoma Media Netherlands BV» та інших - C-160/15 (2016 рік) – Справа про гіперпосилання, що надають доступ до творів, захищених авторським правом, які стали доступним на іншому веб-сайті без згоди правовласника.

Справа C-160/15 GS Media BV проти Sanoma Media Netherlands BV, рішення від 8 вересня 2016 р.

Суд ЄС прийняв рішення, що Статтю 3(1) Директиви 2001/29/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 22 травня 2001 року, щодо гармонізації окремих аспектів авторського права та суміжних прав в інформаційному суспільстві, необхідно тлумачити наступним чином: з метою з’ясування чи факт опублікування на одному веб-сайті гіперпосилань на захищені праці, які знаходяться у вільному доступі на іншому веб-сайті, без згоди на те власника становить «донесення до громадськості» в рамках вищезгаданого положення, слід визначити чи ці посилання були опубліковані не для отримання фінансової вигоди особою, яка не знала або ж скоріш за все не могла знати про незаконний характер таких дій або ж навпаки, вчинила так саме для отримання фінансової вигоди, а тому, слід припускати про усвідомлення незаконності таких дій.

Full decision: http://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=183124&pageIndex=0&doclang=EN&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=873114

«Scarlet» проти «SABAM» (C360-10) – 2012 рік – Справа про видання судового наказу, який вимагає від провайдера інтернет-послуг встановлення системи фільтрації творів, захищених авторським правом

Справа C-70/10 Scarlet проти SABAM – від 24 листопада 2011 р.

Європейський суд постановив, що не може бути виданим судовий наказ, який вимагав би від постачальника послуги Інтернет встановлення системи фільтрації всіх електронних комунікацій, що здійснюються за посередництва його послуг, зокрема тих, що передбачають використання програмного забезпечення між одноранговими вузлами, яка застосовувалась би однаково до всіх його клієнтів в якості превентивного заходу виключно за власний рахунок і протягом необмеженого терміну і яка могла б відслідковувати в мережі цього постачальника рух електронних файлів, що містять музичну, кінематографічну чи аудіовізуальну інформацію, на яку позивач, за його твердженням, має право інтелектуальної власності, з метою блокування передачі файлів та їх спільного використання, що може призвести до порушення авторських прав.

Full decision: http://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=115202&pageIndex=0&doclang=EN&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=854226

«SABAM» проти «Netlog» (C-70/10) – 2011 рік – Справа про видання судового наказу, який вимагає від провайдера хостингу встановлення системи фільтрації творів, захищених авторським правом

Справа C-360/10 SABAM проти Netlog – від 16 лютого 2012 р.

Європейський суд постановив, що директиви ЄС забороняють національним судам видавати судовий наказ постачальнику послуг хостингу, який вимагав б від нього установки системи фільтрування інформації користувачів його послуг, що зберігається на його серверах, яка застосовувалась би однаково до всіх його клієнтів в якості превентивного заходу виключно за власний рахунок і протягом необмеженого терміну і яка могла б відслідковувати електронні файли, що містять музичну, кінематографічну або аудіовізуальну інформацію, на яку позивач, за його твердженням, має право інтелектуальної власності, з метою перешкоджання вільному доступу до них, що може призвести до порушення авторських прав.

Full decision: http://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=119512&pageIndex=0&doclang=EN&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=854226

Інші обмеження
(національна безпека, охорона здоров'я або моралі та судове провадження)

У пункті 2 статті 10 Конвенції перераховані підстави, на основі яких можуть бути обмежені права на свободу вираження поглядів. Окрім захисту репутації, прав інших осіб або запобігання розкриттю конфіденційної інформації, про що йшлося в попередніх розділах, згадані підстави включають в себе таке:

  • забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; запобігання порушенню громадського порядку чи злочинам;
  • охорона здоров'я або моралі;
  • гарантування повноважень і неупередженості судових органів.

Незважаючи на те, що формулювання пункту 2 статті 10 може наштовхнути читача на думку про те, що Конвенція допускає беззастережне обмеження права на свободу вираження поглядів за наявності перерахованих підстав, в ході судової практики ЄСПЛ було докладно деталізовано, в яких випадках таке обмеження може бути «необхідним у демократичному суспільстві», а в яких право на свободу вираження поглядів переважає.

Незважаючи на існування прецедентів, в яких ЄСПЛ підтримує обмеження на свободу вираження поглядів, існує також безліч прецедентів, під час розгляду яких Суд ухвалив, що мало місце порушення статті 10 зі сторони держав-членів Ради Європи, коли ті намагалися обмежити свободу вираження поглядів на вищеперерахованих підставах.

Наприклад, необхідність забезпечення національної безпеки допускає обмеження права на свободу вираження поглядів, але влада повинна довести, що ці обмеження дійсно є необхідними в демократичному суспільстві.

З іншого боку, в тому, що стосується порнографії і богохульства, право на свободу вираження поглядів може бути безперешкодно обмежене з метою охорони здоров'я або моралі. Захист прав дітей має першочерговий пріоритет. Дитяча порнографія є незаконною.

element cheieКлючові аспекти відповідних справ ЄСПЛ:


Обмеження свободи вираження поглядів на підставі забезпечення національної безпеки може відбуватися тільки в тому випадку, коли було доведено, що це необхідно в демократичному суспільстві

«Хоча преса не повинна переходити межі, встановлені, зокрема, для захисту життєвоважливих національних інтересів, таких як забезпечення національної безпеки та територіальної цілісності, від загрози застосування сили або для запобігання порушенню громадського порядку чи злочинам, її функцією, тим не менше, є поширення інформації та ідей, що стосуються політичних питань, в тому числі таких, які можуть викликати розходження в поглядах. Окрім того, що завданням преси є донесення такої інформації та ідей, громадськість має право на доступ до них. Свобода засобів масової інформації надає громадськості один з найважливіших механізмів інформування та формування думки про ідеї та погляди, що озвучуються політичними лідерами».

Сюрек і Оздемір проти Туреччини [Велика палата], 1999 рік.  

Сюрек та Оздемір проти Туреччини [Велика Палата], заяви № 23927/94 та № 24277/94, рішення від 8 липня 1999 р.

Власник і головний редактор однієї турецької газети поскаржились в Європейський суд з прав людини щодо вироку національних органів влади, який передбачав шість місяців позбавлення волі та виплату штрафу для кожного. Вони були засуджені за розповсюдження пропаганди проти цілісності держави та підбурювання до тероризму після публікації інтерв'ю члена Робітничої партії Курдистану (РПК), яка оголошена незаконною в Туреччині. Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58278

Короткий огляд та коментарі: https://globalfreedomofexpression.columbia.edu/cases/surek-ozdemir-v-turkey/

«Суд детально вивчив формулювання, які використовувалися в цих статтях, а також умови, за яких вони були опубліковані, беручи до уваги обставини, які мають відношення до справ, що були направлені для розгляду Судом, зокрема проблеми, пов'язані з боротьбою з тероризмом. Суд вирішив, що оскаржувані публікації не містять прихованих закликів до насильства, збройного опору або повстання, а також висловлювань, які підбурюють до ненависті, що, на думку Суду, є важливим фактором, який необхідно взяти до уваги».

Баяр і Гурбуз проти Туреччини, 2012 рік  

Баяр та Ґюрбюз проти Туреччини, заява № 37569/06, рішення від 27 листопада 2012 р.

Заявників, власника та головного редактора щоденної газети, були оштрафовано на підставі публікації двох статей, які з точки зору національних судів містили заяви, зроблені незаконною збройною організацією. Європейський суд з прав людини встановив, що штраф за публікацію цих статей становить порушення Статті 10.

Рішення (French only): http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-114773

Короткий огляд та коментарі:

«Автор оскаржуваної статті асоціював себе з Курдською робітничою партією і зробив заклик до застосування зброї як засобу досягнення національної незалежності Курдистану.(…) У такому контексті зміст статті має розглядатися таким, що здатен спровокувати подальше насильство в регіоні. Дійсно, до читача доводилося повідомлення про те, що застосування насильства є необхідною і виправданою мірою самооборони перед обличчям агресора. Саме в даному аспекті Суд визнав, що представлені державою-відповідачем підстави для засудження позивача є значущими і достатніми для обґрунтування втручання в право позивача на свободу вираження поглядів. Суд нагадав, що звичайний факт того, що "інформація" або "ідеї" зачіпають, шокують або завдають занепокоєння, є недостатнім для обґрунтування даного втручання (див. вище § 36). Однак у цій справі розглядається підбурювання до насильства.»

Сюрек проти Туреччини (№. 3), 1999  

Сюрек проти Туреччини (№ 3), заява № 24735/94, рішення від 8 липня 1999 р.

Заявника, власника газети, турецька влада звинуватила у поширенні пропаганди проти цілісності держави та, в результаті, йому було призначено виплатити штраф. Таке рішення стало наслідком одного коментаря, опублікованого в його газеті. Суд визнав, що інтереси захисту національної безпеки та територіальної цілісності в контексті цієї конкретної справи є сумісними з обмеженням свободи вираження поглядів, оскільки формулювання в статті були не просто образливими та шокуючими, але й могли підбурювати до насильства.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58281

Короткий огляд та коментарі: https://rm.coe.int/168007ff48

Публікація порнографії та богохульних заяв може обмежуватися з метою охорони здоров'я або моралі

«(…) в контексті релігійних переконань може бути легітимно включений і обов'язок уникати, наскільки це можливо, висловлювань, які можуть вважатися іншими необґрунтовано образливими і навіть такими, що зневажають релігійні цінності (…). (…) Значно ширша свобода розсуду зазвичай надається Договірним Державам при регулюванні свободи вираження поглядів, коли йдеться про образу особистих переконань, а також моралі і, особливо, релігії.
У сфері моралі і, можливо, ще в більшій мірі в сфері релігійних переконань не існує загальноприйнятої європейської концепції вимог, покликаних забезпечити «захист прав інших осіб» в разі нападу на їхні релігійні переконання. (…).»

Уінґроув проти Сполученого Королівства, 1996  

Уінґроув проти Сполученого Королівства, заява № 17419/90, рішення від 25 листопада 1996 р.

Британський кінорежисер Найджел Уінґроув написав сценарій та зняв короткометражний фільм під назвою «Видіння екстазу». Британська комісія класифікації кінофільмів заборонила показ цього фільму, оскільки, на її думку, він порушував кримінальне законодавство про богохульство. Європейський суд з прав людини підтримав рішення Комісії про заборону видавати сертифікат про класифікацію, стверджуючи, що такі дії були належним чином передбачені в законодавстві та мали законну мету захисту християнської віри від богохульних висловлювань.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58080

Короткий огляд та коментарі:

«Крім того, Суд вважає, що позивач міг би уникнути збитків та притягнення до відповідальності і продовжувати займатися бізнесом за умови, якби [порнографічні] фотографії не були доступні на безкоштовній сторінці попереднього перегляду (яка не містила перевірки віку користувачів). Він вирішив не вдаватися до таких обмежень, з очевидним сподіванням залучити більше клієнтів, залишивши фотографії на безкоштовній сторінці попереднього перегляду».

Перрін проти Сполученого Королівства, 2005 рік  

Перрін проти Сполученого Королівства, заява № 5446/03, рішення від 18 жовтня 2005 р.

Справа стосувалась редактора порнографічного веб-сайту в контексті питання свободи вираження поглядів. На головній сторінці веб-сайту знаходились у вільному доступі знімки, що зображували копрофілію, копрофагію та феляцію. З огляду на це, редактора судом Сполученого Королівства було засуджено до тюремного ув'язнення терміном 30 місяців на основі Закону про непристойні публікації. Європейський суд з прав людини одноголосно визнав заяву неприйнятною для розгляду.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-70899

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-3684

Захист прав дітей має першочерговий пріоритет.

«На думку Суду, у подібних справах, коли злочини скоюються неповнолітніми, які не досягли встановленого законом віку кримінальної відповідальності і не вважаються відповідальними за свої дії, право журналіста на поширення інформації про серйозний кримінальний злочин поступається праву неповнолітнього на дієвий захист свого приватного життя.
Не може бути великих сумнівів в тому, що неодноразове повторення його імені в пресі в зв'язку з прикрим (…) інцидентом в літньому таборі дуже згубно позначилося на моральному і психологічному розвитку та приватному житті прийомного онука пана В.


На підставі вищевказаного Суд робить висновок про те, що оприлюднення позивачем імен неповнолітніх злочинців і офіційних посад їхніх родичів не зробило жодного внеску в обговорення теми, що викликає законну стурбованість громадськості. Хоча ця інформація була раніше опублікована іншими газетами, громадянська відповідальність, покладена на заявника, була обґрунтована в даних обставинах необхідністю запобігти подальшому мусуванню в пресі подробиць приватного життя позивача.»

Олексій Овчінніков проти Росії,  2010  

Олексій Овчінніков проти Росії, заява № 24061/04, рішення від 16 грудня 2010 р.

Європейський суд з прав людини не виявив порушення права на свободу вираження поглядів у справі журналіста, що скаржився на рішення щодо судового позову на захист честі та гідності, відповідно до якого він повинен був заплатити (невелику) суму збитків. Його статті містили інформацію про події за участі неповнолітніх членів сімей публічних осіб.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-102322

«Хоча свобода вираження поглядів і конфіденційність повідомлень є фундаментальними позиціями, і користувачі телекомунікаційних та Інтернет-послуг повинні мати гарантію того, що їхня власна приватна територія та свобода вираження поглядів будуть поважатися, така гарантія не може бути абсолютною і повинна за деяких обставин підкорятися іншим законним першочерговим завданням, таким як запобігання заворушенням або злочинам або захист прав та свобод інших.»

К.У. проти Фінляндії,  2008  

К.У. проти Фінляндії, заява № 2872/02, рішення від 2 грудня 2008 р.

Справа стосувалася неспроможності національних органів влади Фінляндії захистити право на недоторканість приватного життя неповнолітнього, фотографію якого було опубліковано невідомою особою чи особами на веб-сайті поряд із повідомленням, в якому йшлося про те, що він прагне інтимних стосунків з хлопцем його віку або старшим. Національні суди підтвердили законність відмови постачальника послуг Інтернету розкривати дані особи, яка опублікувала фотографію, контактні дані неповнолітнього та фальшиве оголошення. Постанова була винесена на підставі чинного на той час законодавства, прийнятого з метою захисту свободи вираження поглядів, яке забороняло розкриття особистих даних користувачів. Європейський суд з прав людини одноголосно визнав порушення прав неповнолітнього на недоторканність приватного життя.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-89964

Короткий огляд та коментарі:

Судова процедура встановлює більш суворі зобов'язання для тих, хто звітує перед громадськістю

«(…) не можна вважати, що питання, які розглядають суди, не можуть попередньо або одночасно дати привід для обговорення в іншому місці, наприклад, в спеціалізованих журналах, широкій пресі або громадськості в цілому. До обов'язку засобів масової інформації, який полягає у тому, щоб передавати таку інформацію та ідеї, додається право громадськості отримувати її.»

Дюпюї та інші проти Франції, скарга no. 1914/02, рішення від 7 червня 2007 року  

Дюпюї та інші проти Франції, заява № 1914/02, рішення від 7 червня 2007 р.

Європейський суд з прав людини визнав порушення Статті 10 у справі журналістів, яких було оштрафовано за розповсюдження інформації, отриманої незаконно з матеріалів незавершеного слідства. Суд постановив, що опублікована інформація стосується питань, які становлять суспільний інтерес.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-80903

Короткий огляд та коментарі:

«слід враховувати право кожного користуватися правом на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції, яке в галузі кримінального судочинства включає в себе право на судовий розгляд безстороннім судом (…). Як вже зазначав Суд, "це повинно братися до уваги журналістами під час передачі інформації про справи, кримінальний розгляд яких ще не закінчено, оскільки межі допустимої критики не можуть поширюватися на заяви, які, можливо, завдадуть шкоди, зумисної чи ні, праву особи на отримання справедливого судового розгляду або підірвуть довіру громадськості до ролі судів при здійсненні правосуддя у кримінальних справах. (…)»

Дюпюї та інші проти Франції, скарга no. 1914/02, рішення від 7 червня 2007 року  

Дюпюї та інші проти Франції, заява № 1914/02, рішення від 7 червня 2007 р.

Європейський суд з прав людини визнав порушення Статті 10 у справі журналістів, яких було оштрафовано за розповсюдження інформації, отриманої незаконно з матеріалів незавершеного слідства. Суд постановив, що опублікована інформація стосується питань, які становлять суспільний інтерес.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-80903

Короткий огляд та коментарі:

Ліцензування

Існує загальне розуміння, відображене в правових системах європейських країн і судовій практиці ЄСПЛ, про те, що не повинно існувати жодних систем ліцензування для друкованих видань.

Держави не повинні впливати на появу на ринку нових видань, включно з інтернет-публікаціями в усіх їх формах та різновидах. Це є основоположним принципом свободи засобів масової інформації.

Разом з тим, існує також взаємна згода про те, що система ліцензування повинна існувати в сфері телебачення і радіомовлення. Необхідність такої процедури пов’язана, серед іншого, з практичною проблемою, що полягає у доступності обмеженого спектру радіочастот, що тягне за собою подальші обмеження, такі як наявність національного законодавства в сфері телебачення та радіомовлення, яке встановлює обмежувальні умови для мовлення (наприклад, обмежувальні вимоги до програм). В європейських державах створюються національні органи з нагляду за телебаченням та радіомовленням для впровадження такого законодавства.

Стаття 10 Пункт 1 Європейської конвенції про права людини

Свобода вираження поглядів


«(…) Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.»

element cheieКлючові аспекти відповідних справ ЄСПЛ:

Відмова в реєстрації видання повинна бути об'єктивною і передбачуваною мірою «відповідний закон повинен передбачати чітку вказівку на обставини, коли такі обмеження допустимі, і, більш того, коли наслідки обмеження, як в даному випадку, повністю блокують вихід періодичних видань. Так відбувається, зважаючи на потенційну загрозу, яку попередні обмеження, за самою своєю суттю, представляють для свободи вираження поглядів, що гарантується статтею 10.»

Ґавенда проти Польщі, 2002  

Ґавенда проти Польщі, заява № 26229/95, рішення від 14 березня 2002 р.

Справа стосується відмови польської влади зареєструвати назви двох періодичних видань, стверджуючи, що вони "суперечать дійсності". Європейський суд з прав людини визнав порушення Статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-60325

Короткий огляд та коментарі:

Аудіовізуальні засоби масової інформації можуть піддаватися більш суворому регулюванню, ніж преса

«​Державам за допомогою системи ліцензування дозволяється регулювати організацію мовлення на своїй території, особливо в його технічних аспектах (…). Технічні аспекти, без сумніву, є важливими, але надання або відмова у видачі ліцензій можуть також бути поставлені в залежність від інших міркувань, включаючи такі питання, як характер і цілі пропонованої станції, її потенційна аудиторія на національному, регіональному або місцевому рівні, забезпечення прав і задоволення потреб конкретної аудиторії, а також виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів.»

Справа Informationsverein Lentia та інші проти Австрії, 1993  

Справа Informationsverein Lentia та інші проти Австрії, заяви № 13914/88; 15041/89; 15717/89; 15779/89; 17207/90, рішення від 24 листопада 1993 р.

Європейський суд з прав людини визнав утримання австрійськими владою монополії в аудіовізуальних ЗМІ порушенням Статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57854

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-9742

Плюралізм є ключовою умовою вільного обміну інформацією та ідеями

«(…) Суд неодноразово підкреслював основну роль свободи слова в демократичному суспільстві, зокрема, коли за допомогою преси вона служить поширенню інформації та ідей, що представляють загальний інтерес і які громадськість має право отримувати (…). Ця роль не може бути успішно реалізована без плюралізму, вищим гарантом якого виступає держава. Це твердження є особливо справедливим по відношенню до аудіовізуальних засобів інформації, чиї програми мають широку аудиторію.» Справа Informationsverein Lentia та інші проти Австрії, 1993  

Справа Informationsverein Lentia та інші проти Австрії, заяви № 13914/88; 15041/89; 15717/89; 15779/89; 17207/90, рішення від 24 листопада 1993 р.

Європейський суд з прав людини визнав утримання австрійськими владою монополії в аудіовізуальних ЗМІ порушенням Статті 10.

Рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57854

Короткий огляд та коментарі: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=002-9742

In order to promote its content and to allow using it in any derivative works as much as possible, this brochure is licensed under a Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 International License.